Літній дощ

Розділ 47

Вона неквапливо наздогнала Сергія. Через коліно хлопець не міг іти швидко, а кров усе невпинно сочилася по шкірі до самого взуття, яке уже неприємно чавкавкало при ходьбі. Аліса вагалася і все не наздоганяла хлопця, не знаючи, як краще підійти та заговорити, так і йшла позаду нього до самого його двору.

Сергій різко обернувся — він вже давно помітив Алісу та думав, що вона сама передумає і піде. І ось він зустрівся з нею поглядом:

— Якщо тебе прислала сестра, то йди геть.

— Не зовсім... Леся хоч і попросила, але я й сама хотіла з тобою поговорити. І по можливості допомогти.

— Про що ти хотіла поговорити?

— Ми так і будемо тут стояти? — він відвів від неї свій погляд, і Аліса відразу визначила, як краще зараз зробити. Блондин тільки й встиг промовити:

— Я не... — але вона навіть слухати не хотіла, упевнено пройшовши повз нього у двір.

І хоча серце в грудях билося, немов скажене, Аліса й виду не показала. Вона підійшла до дверей і відставила віник, який слугував місцевим знаком про відсутність господарів. Але в будинок не наважилася піти першою. Сергій постояв, здивовано поглянув на дівчину, важко зітхнув та, змирившись, пробубнів:

— Я занадто втомлений, щоб ще із тобою сперечатися... — стиснувши зуби від болю, блондин завів велосипед у двір. І, кульгаючи, пішов, відчинив двері хати ширше й запросив її жестом: — Заходь.

Усередині дім вразив дівчину. Тут зовсім не було як у сільській хаті: сучасні панелі, що реагували на рух м'яким світлом, акуратні гарні лаковані меблі, мармурова плитка на підлозі. Було відчуття, ніби вона зайшла в квартиру заможних міських жителів.

— Не дивуйся так... Тут усе облаштовано під смак моєї покійної мами. Вона народилася й довго жила в столиці. Після її смерті ремонт оновлювали, але не відхилялися від попереднього стилю, — пояснив Сергій. — Проходь до кухні.

Він мовчки дістав велику домашню аптечку, поставив її на стіл. Сам опустився на стілець і підтягнув джинсові шорти вище, оголюючи жахливу, глибоку рану на коліні.

— Ого... — вирвалося в дівчини. — Це має бути дуже боляче...

— Та ні, не дуже, — хмуро кинув він.

— Тоді ти не проти, щоб я приступила вже, — вона взяла пляшечку і почала обережно, міліметр за міліметром, змивати кров, намагаючись зайвий раз не турбувати рану.

— Якщо будеш отак тягнути, ми й до ночі не закінчимо, — беземоційно промовив він, спостерігаючи за її діями.

— Краще повільно й обережно, зате тобі не буде сильно пекти.

Повисла коротка, напружена тиша. Сергій пильно дивився на неї, не зводячи очей із її зосереджених обережних рухів. Вона вже замотувала бинтом його коліно.

— Не будеш питати, що сталося?

— А ти хочеш розказати? — відрізала клаптик та почала зав'язувати симпатичний бантик.

— Ні.

— Тоді й не буду питати.

Знову тиша. Аліса оцінила свою роботу на відмінно. І обережно взяла його руки, поклала на стіл і почала протирати шкіру навколо роздертих його кісточок, коли Сергій раптом кинув:

— Чого ти стояла біля Матвія?

Аліса завмерла, нахмурилася і, піднявши на нього погляд, щиро запитала:

— Хто такий Матвій?

Сергій гірко й коротко усміхнувся:

— І справді... хто ж він такий. — вона на його такі дивні репліки вирішила, що напевно, коли бився, вдарився ще й головою.

Він дивився, як її тендітні пальці обережно мажуть подряпини на його закривавлених кистях. Усвідомлення того, як сильно вона про нього хвилюється, накрило хлопця з головою, і він сам того не помічаючи, випалив уголос:

— Я в тебе, здається, закохався...

Аліса від несподіванки здригнулася так різко, що мазь з її рук впала на підлогу.

— Що... що ти тільки що сказав?

Хлопець у ту ж секунду збагнув, що озвучив те, що мало б залишитися тільки в його голові. Нервово ковтнувши слину, він різко підвівся зі стільця, ховаючи очі:

— Кажу... ти так повільно все робиш! Пішли краще до баби Наташі, там доробимо...

З цими словами він швидким кроком рушив до виходу.

— Сергію! Сергію, зачекай! Для чого тоді взагалі було сюди йти з самого початку?! — обурено крикнула вона йому в спину, але двері вже зачинилися.

Аліса залишилася сама на просторій кухні. Вона гарячково торкнулася палаючих щік, відчуваючи, як усередині все перевертається:

— Невже... мені справді почулося? 

Іноді найважливіші слова зриваються з вуст зовсім випадково. Але чи були вони випадковими насправді?

Як думаєте, що зараз відчуває Аліса: збентеження, радість чи страх перед тим, що між нею та Сергієм усе може змінитися?

❤️ Діліться своїми думками в коментарях, додавайте книгу в бібліотеку та не забувайте про сердечка!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше