Неохоче прокинулась Аліса від шуму. Солодко позіхнула, відчула, що вона зовсім не виспалася. Поглянула на стінний годинник: вже була восьма година ранку.
Дівчина тільки хотіла піднятися, як відразу відчула біль у всіх м'язах свого тіла. Згадалися слова Сергія про те, що після такої праці в неї все болітиме. Виявилося, що він був повністю правий у своїх здогадках.
Повільно піднявшись, вона майже скрипнула зубами від болю й кріпатури в ногах. Як дерев'яна, пройшлася по кімнаті та почала діставати свої речі, які залишила після нічної вилазки на стільці біля стола.
— Ой-ой-ой, я й не знала, що все буде настільки погано, — примовляла вона, погладжуючи спину щоразу, як згиналася, щоб дістати щось із одягу.
Із кишені витягла вишитий клаптик.
— У чому Сергій точно не правий, то це в тому, що цю річ обов'язково потрібно віднести до того, кому її вишивали, — неочікувано зі спини почулося питання, яке змусило серце Аліси забитися в шаленому ритмі.
— Яку річ?
— Ой! — Аліса спритно повернулася до Лесі, яка непомітно відчинила двері її кімнати. Від таких різких дій вона відчула ще одну хвилю болю. — Ой-ой-ой! — жалібно простогнала. — У тебе, Лесю, виходить якось занадто тихо підкрадатися.
— Ага, ти не перша мені про це кажеш. А що ти так стогнеш, що, кріпатура? — весело відмітила муки, які переживала Аліса. — Воно й не дивно, що без звички так почало боліти все. Хочеш, покажу, як розім'ятися, щоб легше стало?
— Була б дуже вдячна, — Аліса була готова що завгодно зробити, щоб хоч легше було пересуватися й не відчувати цей постійний ниючий біль. Через деякий час Леся почала показувати вправи, а та за нею повторювала. Помітивши, що їй важко, молодша із дівчат вирішила підтримати:
— Я так завжди роблю після городів, які треба постійно сапати. Скільки не проходить часу, а завжди все більше і більше роботи, тому кріпатура навіть для мене — це теж часте явище, — вирішила кольнути наостанок. — А то, як ти із моїм братом скакала вчора на коні без сідла, то взагалі окреме задоволення і катування в одному флаконі, — засміялася, побачивши вираз обличчя, яке скривила Аліса на її слова.
Дівчина розчервонілася й відвернулася; поки Леся сміялася, вона чемно повторювала елементи останньої вправи. Із кожним наступним повторенням відчувала, як біль спочатку наростав, а потім зовсім зник. Через десять хвилин вони вже повністю закінчили. Аліса, не вірила своїм відчуттям, вирівнялася, пару разів понагиналася й справді впевнилася, що біль минув. На її такі дії Леся не могла промовчати.
— Ось бачиш, тепер хоч рухаєшся нормально, — підійшовши ближче, Леся зазирнула на стіл, де Аліса щось поклала до цього. — Тепер признавайся, що це за стара ганчірка? — і взяла клаптик, який кортів їй весь цей час. — Виглядає, як із чиєїсь старої скрині витягли, — і підняла карі очі на завмерлу Алісу, яка явно виглядала так, наче її спіймали на гарячому. — Ви що, ходили до хати Параскевії?
— Тихо, не говори так голосно! — притиснула Аліса до своїх губ вказівний палець і нервово заглянула за прочинені двері. Швидко їх зачинивши, відповіла: — Звісно, я тобі вдячна за допомогу, але чого так кричати? А якщо бабуся почує? Вона з мене шкуру зніме, якщо дізнається, що я із Сергієм вночі ходила до покинутого дому.
— Значить, усе-таки ходили, — підтвердила свої здогадки Леся.
— Ага, ходили й побачили замість привида: кота з мишею і ось це. — Леся взялася роздивлятися вишитий візерунок.
— Я там була багато разів і нічого подібного не бачила.
— Це ми випадково із Сергієм знайшли. Ти не знаєш, чи був у власниці будинку коханий чи наречений?
— У відьми? — здивовано підняла брови дівчина. — Ні, такого не чула. Але я б на твоєму місці спалила цю річ, якщо вона належить Параскевії. А то вона приходитиме ночами й душитиме тебе за те, що ти вкрала її добро!
— Не вигадуй. Я сьогодні дуже солодко спала, навіть попри те, що вишивка була зі мною, — і Аліса забрала клаптик собі назад.
— Ну так, може, відьма ще просто не знайшла свою пропажу… — двері відкрилися, і до них зайшов Сергій.
— Лесю, я тебе відправляв, щоб ти Алісу привела поснідати, а не розповідала їй всілякі нісенітниці, — його сестра вирішила уточнити:
— Вона взяла прокляту річ із того будинку, а ти що, був не проти?! — блондин відвів від сестри свій погляд і проговорив:
— Це її вибір і її відповідальність, ти не повинна у це втручатися. Усе, пішли їсти, там уже все готове. До речі, бачу, що ти, Алісо, нормально почуваєшся після вчорашнього, — наче ненароком змінив тему, а дівчина йому підіграла:
— Це завдяки твоїй сестрі: вона допомогла зробити розминку, і під її пильним контролем я справді відчула себе краще. — Та Лесю так просто не проведеш, і вона озвучила свої здогадки:
— Дивний ти якийсь, брате… — обоє поглянули на неї. — Зазвичай би вже з піною у рота доводив свою правоту й казав, що це неправильно, а тут усе пропустив, — Леся поглянула то на завмерлу Алісу, то на Сергія. — Що ж, я ще вчора помітила, що між вами щось змінилося. Та я змовчу й нікому не скажу, тільки от за ці твої секрети, братику, ти винен мені одну книжку про серійного вбивцю й обіцяний MP3-плеєр.
— Добре-добре, куплю тобі, шантажистка, — враз радісно посміхнулася його сестра. — Усе, пішли вже. — Пропустивши їх вперед, вони швидко прийшли до кухні.
— Доброго ранку, — бабуся Наташа саме годувала маленьку Таню з ложки.
— Вона вже доросла, щоб сама їсти, — буркнув Сергій, сідаючи за стіл.
— Ой, та встигне вона ще сама наїстися! Сідайте снідати та біжіть займатися своїми справами.
Усі посідали й неквапливо насолоджувалися теплою їжею.
Коли всі закінчили, пішли до двору; тільки старші дівчата залишилися, щоб прибрати на столі та помити посуд. У процесі цього заняття Леся вирішила нарешті підняти тему, яку вже давно хотіла обговорити.
— Я твою книгу вже майже дочитала, залишилося десять сторінок. — Аліса, яка якраз ставила помиту миску на місце, здивовано вигукнула:
Відредаговано: 19.11.2026