Розділ 29

Прокинувся Сергій від будильника на телефоні. Потягнувся, позіхнув і тільки зараз помітив, що заснув просто в одязі. Змирившись із цим, хлопець різко штовхнув двері кімнати й одразу перечепився через щось, що голосно й невдоволено замичало.

— Та якого хріна, Сергію?!

На надувному матраці просто в проході лежав старший брат.

— Олеже? А ти чого тут спиш?

— Бо Леся з Танькою тепер живуть у наших кімнатах, а в їхній старій поселилися Вітя з Діаною. Твоя ж маленька для нас двох. У мене залишилося два варіанти: або з батьком, або тут, — Олег почухав заплутане волосся й підвівся. — Добре, пішли поратися разом.

— Та мені не треба допомога...

Олег підійшов і поклав долоню на голову молодшому:

— Я вже зрозумів, що ти дорослий. Але навіть дорослим потрібна допомога. І... вибач, що не прийшов на допомогу тоді.

— Це вже давно було і неправда, — весело відповів Сергій.

Удвох вони швидко впоралися з ділами по господарству. Тільки як з'явився вільний час взяли із собою стільці та пішли за хату. Посідалися почал неквапливо попивали свіжо заварену каву й насолоджувалися сходом сонця та тишею. Раптом вони почули, як хтось тихо зачинив за собою хвіртку.

Вітя, не помітивши їх, дістав цигарку й, швидко запаливши, із насолодою затягнувся.

— Не знав, що ти повернувся до цієї поганої звички, — різонув тишу нотами докору голос Олега.

Коротко срижений блондин аж підстрибнув від несподіванки:

— Тьху ти, налякав! — і знову зробив затяжку, із насолодою видихнув дим. — Та кидав же, але знову почав. Тільки Діана не знає, надіюся, ви їй не скажете...

— Ага, звісно. Запах тютюну, який намертво в'їдається в одяг, вона обов'язково «не помітить», — хмикнув старший із них.

— Ой, Олеже, прибережи свої нотації! Сергію там навалюй, а мене не чіпай. Я взагалі-то скоро батьком стану, тож моралі мені не потрібні.

— А я казав, що це весілля не просто так! — нарешті долучився до розмови Сергій, який зовсім не був здивований, на відміну від свого старшого брата.

Вітя, усвідомивши, що бовкнув зайве, приклав палець до губ:

— Тільки тсс! Батькові ні слова, а то він з мене голову зніме.

— Боже... А я думав, ти нормальний, — Сергій, промовивши це, пригубив свою недопиту каву, тоді як Олег з неприязню в погляді не відривав очей від їхнього брата.

— Звісно нормальний! Я ж не відправив її на аборт, а одразу взяв відповідальність! — ще одна затяжка, і сигарета вже закінчилася, тому Вітя, смакуючи, видихав залишки диму з легень.

— Краще б стежив, щоб ця відповідальність не з'являлася. І що ти тепер робитимеш? — хмикнув Сергій, склав руки на грудях.

— Нічого. Після розпису скажу батькові, що він має чекати на онучку.

— Тобто строк такий, що ви вже знаєте стать дитини?! — вкрай розлютився чи рознервувався Олег. По ньому Сергію не було повністю зрозуміло, чому така бурна реакція в брата.

— Ну... я дізнався не одразу. Вона тривалий час боялася мені зізнатися, от і вийшло, що затягнули з цим.

— Де ви житимете? — втомлено протер обличчя шатен.

— У неї є квартира в місті, тож усе схвачено.

— А весілля хто оплачувати буде? — поцікавився Сергій, наперед знаючи відповідь.

— Звісно, наш батько!

Обоє братів важко зітхнули. Олег випив каву залпом, підвівся й процідив:

— Ти безнадійний. А я наївний, думав, що в тебе хоч трохи мізків додалося за той час, поки ми жили окремо. Якщо образиш її  я з тебе шкуру здеру.

— Ей, ти так говориш, ніби вона твоя наречена! — вигукнув Вітя.

Олег люто глянув на нього:

— Та пішов ти! — і попрямував до двору.

— Що я знову не так сказав? — Вітя знизав плечима й зробив ковток із кружки молодшого брата.

— Ти змалку розумом не відзначався. Як ти взагалі став адвокатом? Ех, юриспруденція в нашій країні в глибокій ямі... — Сергій підхопив свій стілець та, залишивши чашку в руках Віті, пішов за Олегом.

У хаті всі вже не спали. Леся з Тетяною застеляли ліжка, батько пробурчав «доброго ранку» й пішов курити, а Діана сиділа за столом, не знаючи, куди себе діти. Олег почухав потилицю й підійшов до неї:

— Тобі не зле?

Дівчина стривожено звела на нього карі очі, тоді як Олег дивився на її живіт:

— Він розповів уже?

— Угу...

— Що ж, це не могло довго залишатися секретом, — вона ніжно погладила свій живіт і тихо додала: — Усе поки нормально.

— Якщо виникнуть будь-які проблеми — одразу дзвони мені. Надіюся, номер ще не видалила зовсім, — сказав Олег і вийшов, залишивши Діану в роздумах.

Сергій був випадковим свідком цієї розмови. Усе це здавалося дивним: і поведінка Олега, і його жарти щодо його симпатії до Діани, і задумливість самої дівчини. Проте хлопець вирішив не накручувати себе й залишити чужі проблеми іншим. Він пішов до кімнати сестер, щоб вирішити ті питання, що стосувалися напряму його.

Тільки відкрив двері та застав Лесю саме за читанням книжки. Побачивши, що його приходу не помітили, Сергій постукав у відчинені двері. Дівчина підвела очі.

— Що читаєш? Забронку знову?

— Чого б це? — Леся квапливо закрила книжку.

— Бо цю рожеву обкладинку ти натягуєш тільки на свої страшилки, до яких ще явно не доросла.

— Хм, і все ти помічаєш... — невдоволена тим, що її викрили, дівчина піднялася, щоб поставити книжку на власну полицю, яка тільки і складалася із рожевих та білих обкладинок. Книг було достатньо, щоб вщент заповнилася її книжкова шафа, яку їй побудував Сергій із батьком на її день народження. Подібними тома у рожевих та білих обгортках, хоча під ними ховалися далеко не любовні історії. Тільки Сергій знав про це дивне захоплення сестри, і хоч не розділяв його, проте й не засуджував.

— Коли ти зустрілася з Алісою? — Леся завмерла, як почула його запитання, та швидко оговтавшись, все-таки поставила на місце свою книгу.

— О, ти вже знаєш? Вона тобі розповіла? — і поглянула своїми карими очима на старшого брата.