Розділ 27

Піднявшись, хлопець відразу зустрівся поглядом із блондинкою. Сергій, який і так був червоний від побаченого, ще більше почервонів. Діана спочатку щиро здивувалася, але вмить усе зрозумівши, тепло посміхнулася.

Щойно підлітки попрямували через город у тому напрямку, звідки й прийшли, з боку подвір'я пролунали веселі дитячі голоси сестер Сергія. Хлопець різко розвернувся, але Діана піднялася з лавки й махнула їм рукою — мовляв, ідіть, я прикрию. А сама спокійно покрокувала назустріч дівчаткам.

Коли Сергій та Аліса зачиняли ворота, на вулиці з ревом прогальмував мотоцикл. На них із величезним здивуванням витріщився рудоволосий хлопець, їхній одноліток із кирпатим носом, геть укритим ластовинням.

Завернувши в їхній бік, він під'їхав ближче й уже відкрив рота, аби щось сказати, та Сергій його випередив. Усе ще червоний, як і Аліса, блондин підскочив до друга, схопив його за футболку й просичав:

— Не смій нікому про це казати! Зрозумів мене?!

— Та без проблем! — не зовсім розуміючи таку бурну реакцію, знизав плечима той. — Я приїхав вибачитися, що забув про тебе на футбольному полі. Але бачу, тобі зараз не до моїх вибачень... — він лукаво посміхнувся.

— Злазь, — відрізав Сергій.

Рудий чемно зліз, а блондин одразу сів на його місце.

— То ти її ще й покатати хочеш? — хмикнув хлопець і, поглянувши на розчервонілу Алісу, посміхнувся на всі тридцять два: — Я Павло, найкращий друг цієї падлюки, — він указав на Сергія, який уже заводив мотор. — Я так зрозумів, ти онука баби Наталі?

— Сідай, — перебив його Сергій, звертаючись до Аліси.

— Але я...

З кінця вулиці пролунало протяжне: «Му-у-у!».

— Сідай, часу немає! За що триматися, розберешся по дорозі!

Аліса слухняно вмостилася позаду. Павло гукнув навздогін:

— Підвезеш, потім наздоженеш мене, я піду до своєї хати, там і поговоримо!

Мотоцикл пробуксував і рвонув у бік будинку баби Наталі.

Під'їхавши до хати, Сергій не глушив мотор і чекав, поки дівчина злізе. Та виявилося, що злізти важче, ніж сісти: Алісу потягнуло вбік, і Сергій вчасно підхопив її, не давши впасти. Опинившись за міліметр від його обличчя, дівчина миттєво відшатнулася:

— Дякую... що допоміг.

— Ого, цього разу навіть нагадувати не довелося, — хмикнув він.

— Бо цього разу я справді вдячна. Ти ще й на мотоциклі вмієш? А хіба в нашому віці можна мати права?

— Це малолітражка. Та й хто сказав, що це законно? Я й на машині, і на тракторі можу, але ніхто ж про це ДАІ не розповідатиме. Добре, я поїхав. А ти бережи свої рани й доглядай за ними.

Він розвернувся й повернувся назад. Аліса ж залишилася стояти біля хвіртки, не розуміючи, чому в неї так шалено калатає серце й ніяк не сходить гарячий рум'янець.

Сергій швидко наздогнав друга. Череда корів уже неквапливо розбредалася по дворах.

— Краще мовчи, — буркнув Сергій.

У цей момент з ними порівнялися ті, хто гнали худобу. Світловолоса дівчина весело підбігла до хлопців:

— О, привіт! Як ти й казав, Сергію, зустрілися, коли жену корів назад! — Вона грайливо заглядала блондину в очі, поки той просвердлював друга поглядом-попередженням.

— Привіт, Софіє, — проговорив рижоволосий із широкою дружньою посмішкою.

— Ну да, і тобі привіт... — незацікавлено пробубоніла дівчина, помітивши байдужість Сергія.

— Бачу, мені ти не так сильно рада, — хмикнув Павло, тоді як дівчина враз вирішила закрити тему.

— Добре, в мене немає часу, — фиркнула вона на Павла. — Тоді бувайте, ще побачимось. — Посміхнулася Сергію наостанок та побігла наздоганяти старших братів.

— Бачиш, я одним своїм виглядом відганяю від тебе шанувальниць. Дякувати повинен! — посміхнувся вже не такою дружньою посмішкою, більш стриманою та натягнутою.

— Мені на цих дівок все одно, ти ж знаєш, який у них справжній характер, а не те, що вони хочуть із себе строїти.

Сергій передав йому кермо а його друг зацікавлено проговорив:

— А ця міська, хочеш сказати, не така, як наші? — на нього поглянув друг, насупивши свої світлі брови.

— Павло. Нікому ані слова про Алісу. Ясно?

— Та зрозумів! Я як риба, — Павло провів пальцями по губах, наче закриваючи їх на замок і викидаючи ключ.

— Дивись мені, — мовив блондин і попрямував до себе додому.

— Як же цікаво поговорити з тою цацою, яка змогла зацікавити навіть цього товстолобого хлопця, — пробубонів, проводжаючи свого друга дитинства Павло. Та завів мотор свого мотоцикла і рушив додому, поки мати не повернулася із роботи.

День видався надто насиченим. Втома й недосип брали своє. Пройшовши повз господарство, де все вже було попорано, Сергій дістався своєї кімнати, впав на ліжко й миттєво заснув