Розділ 19 Купальська ніч

Розділ 19

Купальська ніч

«Це тільки, здається, що за все платять грошима.

За дійсно важливе платять шматочками душі.»

(автор невідомий)

    Світанок — найкращий час для чарів. Дід Охрім має намір зібрати росу. Нічого хитрого. Декілька метрів полотна розкласти на траві, потім протягнути, і все. Матерія всотає у себе достатньо живлющої вологи, щоб наповнити нею скляну пляшечку. Нехай лікарі ратують за крапельниці, а дід Охрім — категорично проти тієї отрути. Шкода від них набагато більша, ніж вважають. Потім латай дірки від енергетичних проколів. Он як стараються, рекламують. У могилі б ще рекламували, якби могли. А усе жадоба збагачення. А ліки від усіх хвороб — ось вони, під ногами! Тільки потрібно знати, коли, де і що збирати. Не 7-го липня, як комусь здається, а у період з 20 по 22 червня, під час літнього сонцестояння. Увечері, вночі, і у самий день Купайла. Бо свято це шанують тоді, коли сонце підходить до зеніту і найвище піднімається над землею. Тоді воно дарує найбільше тепла і світла. Це тепер перевернули усе з ніг на голову: свято Івана Лапушника пов’язали із християнським святом Іоанна Предтечі, тому й виникла плутанина.

    Та кожен, хто більш-менш знайомий з тонкощами цілительства знає, що саме у час сонцевороту сонце виявляє найбільшу чудодійну силу у рослинному і тваринному світі. Флора досягає піку розвитку і гріх цим не скористатися. Весняне сонце, Ярило, завершує своє панування і дає дорогу літньому — Купайлі. Недаремно ж так назване, бо новонароджене, і перебуває у куполі — найвищій небесній точці. Тому й дні стають найдовші, а ночі — найкоротші.

     Дід Охрім із задоволенням очікує того моменту, коли хлопці та дівчата почнуть виготовляти опудало Купайла та Морени. Не всі знають, що насправді то символи чоловічого та жіночого божества, зате добре обізнані у тому, що народження нового життя можливе тільки через поєднання чоловічої і жіночої стихій. Особливим відчайдухам кортить знайти міфічну квітку папороті. Сміливці готові на все. Навіть боротися із лихими темними силами природи. Та чи подужають?

   Молодим господиням заборонено спати у Купальську ніч із тієї  ж причини. Відьми тільки того і чекають. Потім корови починають давати чорне молоко, коні пропадають. То відьми бешкетують, щоб полетіти на Лису гору чаклувати.

       Лопух. Ось що рятує у таких випадках. А ще полин і осикові гілки. Необхідно пообтикати ними попід стріхами, і можна бути спокійним. А ще не забути покласти у стайні сокиру гострим лезом догори та провести коло білою крейдою. Дехто не лінується і кладе ніж на порозі, а на вікна — ту ж осику.                                                                                                                     ..................................                                                                                                                                   Сонце скотило обважніле дишло донизу. Стало видно, як то там, то тут, жінки обкурюють господи чарівним зіллям, заготованим ще минулого року. І ніяка відьма не підкрадеться, не те, що в хату зайде. Матері кладуть дочкам часник за пояс. А хто нехтує цими нехитрими правилами, пізніше дуже гірко шкодує. У них то птиця здихає, то діти хворіють на дивні болячки, які навіть дід Панас не в силі вилікувати.

     Цілитель незчувся, як потрапив у гущавину лісу. З темного дупла крислатого дуба на нього глипнули чиїсь жовті очі. Охрім примружився, намагаючись розгледіти звіра, простягнув руку, але намацав лише шмат тканини. Підніс до очей і здивувався: жовта стрічка. Звідкіля вона тут? З гілки несподівано злетів пугач і наполохав  тишу голосним пугуканням.

— А бодай тобі, нечиста сило! — скрикнув старий і тричі перехрестився. Потім поспіхом вийшов на відкриту галявину. Майже відразу побачив величезного вовка, що наближався широкими стрибками. Дід Охрім зняв свитку і підняв над головою. Знав, що вовки бояться більших за себе істот. Тікати не збирався. Звір відразу ж почне переслідувати, сприйнявши втечу як згоду на добровільну жертву. Страху не відчував. Розумів, що саме сьогодні грані між світами тоншають і можливі будь-які гості. Вовк тричі перекрутився через голову і перед Охрімом постав кремезний чолов’яга:

—  Здоров, діду! — хрипко озвався вовкулака.

 — Здоров, коли не жартуєш! — відказав старий відун, прискіпливо роздивляючись обличчя співбесідника:

 — Стратоне, ти? Звідки ти тут узявся?

— Який ще Стратон? Від народження Федором звуся. Люльку маєш? Так скучив за тютюнцем, аж сниться ночами. — вовкулака поглянув угору, наче хотів угледіти там щось потаємне.

— Маю, але не вживаю. Хіба що комарів тютюном лякаю. Будь ласка, тримай. — дід вийняв із торбини маленький полотняний мішечок і кинув чолов’язі. Той на льоту упіймав здобич і стиха додав: — Мені б і люлька не завадила.

— Дивно.

— Нічого дивного. Сам би спробував побути у вовчій подобі, а потім робив висновки. — скривився Федір.

— Ти б одягнувся. — порадив Охім, повільним рухом дістаючи з-за поясу велику дерев’яну люльку з різьбленою ручкою. Потім поважно передав її козаку.

— Хіба що ти маєш зайву одежину. До речі, як тебе звати-величати, старче? — запитав Федір, вправними рухами набиваючи люльку тютюном.

— Охрім я.

— Охрім, значить. Кресало маєш, Охріме?