Розділ 12 Прикордонні землі

                                                                        Розділ 12 

Прикордонні Землі

 — Амінь! Щось ти розійшовся не на жарт, Колюню. — почувся старечий голос десь у самому центрі голови. Так буває, коли людина слухає музику через стереонавушники. Ефект повної присутності.

 — І чим тобі у нас не подобається? Га, питаю? Чого мовчиш, води у рот набрав, чи жаб переїв? Чи, може, зеленого чаю обкурився? А, можливо, і те і інше відразу? Ти тільки скажи, я тебе підлікую, зроблю резекцію мозку. Трішки відріжу, трішки підшию, тоді відшліфую, — буде, як новенький. А чим тобі чакри не догодили? Ну, треба ж людям якось себе похвалити, підживити власну значущість. Соромно тобі має бути Колюню, ой, як соромно.  Та ж по тим каналам мої помічники відпрацьовують лабораторні роботи. Що, як нещасні людці дізнаються про це і відмовляться їх відкривати? Як ти тоді казав, фіга, чи фіговий листочок залишиться? А ти, хлопче, злий. Ти несусвітня злючка якась. Вибач за прямоту, ти — колючка у дупі людської свідомості. Ой, як я гарно сказала, треба неодмінно запам’ятати, а потім Черепам  процитувати. Люблю, знаєш ти, цитувати видатних осіб, особливо власну. Що може бути краще, ніж почуття зверхності. Всі від мене залежать. Хочу, нагороджу, хочу — у печі засмажу і з’їм, ще й на кісточках поваляюсь.

 — Баба Яга? Невже? Я, напевне, міцно заснув і мені сниться сон. Усе, як у казці.

— Авжеж, Колюню. Продовжуй так думати. Я не заперечую.  Тож який тобі варіант більше до вподоби? Ти ж ніби у Навь збирався. Так туди перепустки видаю лише я. Розумієш, Колю, у нас зі Змієм домовленість: ділити награбоване порівну. І Душі у тому числі. Можливо, здогадуєшся, чому вони до Чистилища не долітають? Вони, грішним ділом, думають, що тікають у пошуках кращої долі, щоб втілитися у тіло якогось йога чи брамина, а потрапляють на обід до Яги. Упс! Зовсім неочікуване перевтілення! Прямо у мій бездонний шлунок. Хочеш, Колю, і тебе проковтну. — Яга простягнула руку і швидко схопила юнака за руку, але відразу ж відскочила, як ошпарена, ковзнувши нігтями по шкірі.

— Ай, боляче! — скривився  Микола. — Так це не сон? Я справді опинився у Наві?

 — А де ж іще. — Голос Яги несподівано змінився, огидно загиготів та продовжив повчати:

 — А що ти хотів почути, Колюню, коли мріяв потрапити у Прикордонні Землі? Щебіт пташиний у верховітті столітніх дубів? Вибач, касатику, але тут залишився лише пташиний послід між колючками акації. Що, не очікував такого повороту? Та тобі, я бачу, геть заціпило від переляку. Не бійся. Ось помудрую трохи, а поді перейдемо у трапезну. Знаєш, відколи я не їла? Уже три тижні. Уявляєш? Майже місяць. А час на Кордоні спливає зовсім не так, як у вашому ілюзорному земному світі. Можеш повірити мені на слово, насправді минув уже місяць, може, рік, а, можливо, ціле століття. Вибач, у мене немає годинників і календарів. Я ж безсмертна, то навіщо мені хронометри? Тим паче, що Горинич мене попереджав не гратися тими людськими цяцьками. А сам потай смалить цигарки з ментолом, я знаю!

 — Говорю йому: "Горишо, ти і так як той паровий двигун працюєш, навіщо тобі людські пакості на собі випробовувати? Не приведи Правь, згориш на роботі." А він посміхається у відповідь: "Не дрейф, Яга, ми ж безсмертні. У нас все існування попереду. Я ще і гаванські сигари прихопив. Точніше, відібрав у одного транзитного туриста, що через Темний Бік Наві нелегально пробратися хотів. Я його — цап за шкібари, і під Калиновий місток. Нехай посидить там трохи, помучиться, може, розуму набереться, а то зі мною потягатися вирішив."

 — А взагалі Колю, тільки це між нами, той туристик по Душу Чахлика Невмирущого збирався. Ну, та, яка у голці, голка — у яйці, яйце — у качці, ну, а далі ти знаєш. Наївний дурник! Хіба так з Горишою треба справи вести? Хоч би хабара якогось прихопив. Я маю на увазі, одне із своїх тіл. Наприклад, ефірне, чи ментальне, чи, у гіршому випадку, астральне. Ох, і молодь нині пішла, ніякої тобі поваги до старших! А потім дивуються, чому їх затримують на Кордоні і везуть до смердючої ріки під Калиновий міст і засуджують до тюремного ув’язнення. О, там знають як боротися з такими типами. Клац! І відлетіла Душа від тіла. Свідомість цап-царап у Банківську ячею Наві, а тіло на землю випльовують. Безпомічне, як ти тут. Круть, верть, а вихід лише один.

 — Який це? — ледве вичавлює Микола.

 — Який, вихід, питаєш? Померти, звісно. — безапеляційно відрізає Яга. Це, щоб Душа, потрапивши до Чистилища, змогла переродитися заново, відпрацювавши свій строк. Що незрозумілого? Нічого не поробиш, голубе сизий. Ха, та ти, Колю, справді на приколі, якщо не розумієш елементарних речей. До речі, коли будемо тебе смажити? Я вже уся слинкою стікаю від нетерплячки. Чуєш, як шлуночок бурмоче? Це він тужить за тобою, мій солоденький хлопчику. Ти, головне, не пручайся, обіцяю, боляче не буде. А так майже нічого не відчуєш. Ну, розщеплю тебе на атоми, ще мені спасибі скажеш. Знаєш, як кусає вампір? Спочатку впорскує жертві ендорфіни щастя, а потім висмоктує усю кров. Робить це так майстерно, що жертва перебуваючи у ейфорії, навіть просить вкусити по-сильніше. Не помічає бідненька, як із краплинами крові з неї висотують останні нитки її жалюгідного життя. Отакі-то справи, касатику.

     Коля присвиснув від такої неочікуваної перспективи, а Яга не вгавала:

— О, а що це у тебе на шиї? Оберіг? Фу, як це негарно з твого боку. Ану скинь його зараз же, будь хорошим хлопчиком. Віддайся, як-то кажуть, у чому мати народила. Ні? От харцизяка! Хай тебе Гориша спопелить! Ну що ти за людина така! Пожалій стареньку, не муч більше. Он, бачиш, моя хатинка уже повертається потрібним боком, хоча ти навіть і не просив. Колю, прошу востаннє, залазь у пічку, будь розумником. Невже у тобі немає ні краплі співчуття до старої інвалідки? Бачиш, одна нога — кістяний протез, а все через таких, як ти. Подавай вам перепустку у Навь. А з якого то дива? Хіба рятувати кого зібрався? Чого мовчиш, невже занімів навіки? Значить, я була права і тобі у Навь треба заради розваги. Але там дискотека тільки одна — розжарене пекло. А ді-джеєм там — Чорт рогатий. Розкручує він коцюбою  розпечені до красна пательні, на яких і танцюють усі бажаючі повеселитись.  Якщо чесно, то я б не радила. Краще вже…