Розділ 10 Чугайстрова мелодія

Розділ 10

Чугайстрова мелодія

 Час

 Час поглинає години по краплі,

 Креслить у колі чарівні пантаклі.

 Стрілки гойдають колиску дитячу,

 Поки є рух — дитина не плаче.

 Скоро годинник заковтує ржа,

 І завмирає сталева душа.

 Серце розмірено більше не б’ється,

 Ритмів мелодія більше не ллється.

 Час зупинився. Він не потрібен.

 Порожню колиску розгойдує вітер.

 Гроза барабанить по циферблату,

 І срібні нитки сновигають затято.

 Нечутно струмує крізь пальці вода,

 Так непомітно спливає життя…

Лана Василенко

         Коля уже давно забув, коли був безпомічним хворим хлопчиком. Хвороба відпустила його. Назавжди. І це було неймовірно. Тепер можна спокійно обходитись без нудної терапії та принизливих аналізів. Час пішов по інакшим траєкторіям. Повна перемога! І все завдяки дідусю. Він виявився справжнім чарівником, тож до дев’ятого класу Микола навчався у Полтавській обласній школі вищої спортивної майстерності.

 — Та ти у мене справжный козарлюга! — милувався онуком дід. — Он, дивись, як на тебе дівчата заглядаються, очей не можуть відвести!

         Микола і справді дуже змінився за останній час. З маленького худорлявого хлопчика він перетворився на високого юнака з міцною статурою. Широкі плечі, накачаний кубиками прес зробили з нього справжнього Ахілла. Викупаний у водах Ворскли, наче у Стіксі, він став невразливим до хвороб. А чи має, як Ахілл,  вразливе місце, якось не задумувався. На все свій час!

 — Діду, навчити мене тонкощам характерництва! — з порога звертається Коля до дідуся, не встигла ще клацнути металева клямка вхідних дверей.

 — Ага. Це тепер замість "Здрастуйте!" — сміється дідусь. — Так ти ж тільки приїхав, онучку. Спочатку наберись сонечка, поніжся в річковій воді, вдихни пахощі цілющих трав, а десь днів за три почнемо.

         Та, як виявляється, Миколине навчання почалося набагато раніше. Тільки він цього геть не помічав, або не надавав значення. Мудрий дідусь учив онука ненів’язливо, поступово,  розпочавши  зі слов’янських віруваннь про створення Світу. Микола добре пам’ятає розвіді діда про вселенське Око, яке літало в космічному мороці у глибинах Темряви. Про те, як воно пробилось із далеких Древніх Світів із божественною ціллю: створити в царстві Темряви Новий Світ.

…………………………………………..

      «Око довго блукало. Так довго, що навіть притомилося. Від утоми аж заплакало. Тоді з нього викотилася кришталева сльозинка-росинка, а з тієї — Сокіл-Род-Першобог. Соколине пір’я осяяло космічний морок, але скоро стало сумно Першобогу самому. Закружляв він над Оком та зронив на нього три сльозинки: золоту, срібну та зелену. І перетворилося Око на райський острів Ірій, у якому було повно густої зеленої трави і дивних квітів та з озером Живлющої води посередині. Зніс тоді Сокіл-Род золотий жолудь і виросло із нього міцне дерево: Дуб-Прадуб з молодильними яблуками на гілках. Сів тоді Сокіл-Род на вершину Дуба-Прадуба і вигукнув звідти: "Я створив цей рай, і тут моє місце на віки вічні! Звідси, з Ірія, я буду творити Новий Світ!" Потім він зніс два яйця різного кльору: одне — біле, друге — чорне, з яких народились Білобог та Чорнобог. І повелів їм Сокіл-Род сотворити Земний Світ, у якому будуть поруч існувати Добро і Зло, Краса і Нечисть. Сказав їм Сокіл-Род: "Ви є Добро і Зло, Краса і Нечисть, і будете ви вічно, бо ви є саме життя. І ті, хто прийде, не відчують Добра без Зла, а Краси без Потворності, не будуть знати, що таке життя і навіщо їм потрібно жити."

……………………………………………

         Потім дідусь розповів, що від перших богів народилися інші. Створили вони Землю, вкрили її лісами, засіяли зерном, заселили різними тваринами. Від Дажбога і його жінки Живи походить рід людський. Старий Світ дуже змінився: зазеленіли під Сонцем бори і ліси, ожили хліба, налились добротним зерном ячмені і пшенині поля; щасливі люди співали пісень і воздавали хволу Роду. А з вешини Дуба-Стародуба спостерігав за усим і чудувався сам Творець усього сущого над уквітчаною Землею. Він, посміхаючись, сказав: "Це і є Новий Світ."

 Коля запитав у діда:

 — А чому ж на Землі більше Зла, ніж Добра? Чому люди сраждають і народжуються хворі діти? — дідусь не забарився із відповіддю:

 — Тому що поступово людські знанння стали пропадати, а сталося це з введенням Християнства на Русі і забороною язичництва.  Це коли люди поклонялися силам природи. Люди почали втрачати зв’язок з природдою, своїм корінням. Їхнє тіло перестало випромінювати сонячне світло. Далі дідусь пояснив, що людина — це не що інще, як Божа стеблина, на якій ростуть Божі зерна, кількістью до дев’яти.

 — А як таке можливо, дідусю, я не розумію. — розпитував Микола, роблячи стійку на голові. Дуже корисна вправа, як виявилось!

 — А ти і не повинен. Просто запам’ятай усе так, як я кажу, потім дітям і онукам своїм перекажеш.

 — Слово у слово перекажу, обіцяю! — запевнив Коля.

 — Так от, онучку, у тілі людини живе «срібний чоловік, який виходить із тіла на половину мізинного нігтя такою собі прозорою срібною лінією. Фактично, це сяйво є пам’яттю, свідомістю і розумом внутрішніх органів, тобто їх енергетичних копій. «Божу стеблину» вкривають два шари прозорої кори. Перший шар знаходиться на відстані від двох до чотирьох пальців і називається Даж. Другий  знаходиться на відстані півтори-дві долоні від тіла і зветься Малка. Знаєш навіщо хрестять дитину?