Розділ 4 У полоні

Розділ 4

У полоні Баби Яги

 Нехай ніколи не приходить ніч!

Нехай ніколи не зникає сонце!

 Та забагато світла губить нас,

І трохи темряви впущу в своє віконце.

На гранях діаманту видно блиск,

Лише коли є гра і світла, й тіні.

Бо темрява на світло чинить тиск,

Віднині й назавжди вони єдині!

Лана Василенко

        Як тільки всі прокинулись від сну, баба Яга заходилася роздавати доручення на день. Про Івана чомусь забула. Тільки коли черепи на тині почали виблискувати, поклацуючи щелепами, а мухомори під хатинкою перестали перешіптуватись із блідою поганкою на тему лікування якоїсь екзотичної хвороби, дійшла черга до Івана:

 — Ну що, Івасику-не-Телесику, ти готовий виконати своє перше доручення? — більше для годиться запитала Яга, хоча було зрозуміло, що хлопець і так нікуди не дінеться, як пасажир усім відомого підводного човна.

 — Отже, слухай сюди. Мені потрібна сьогодні свіженька душа на обід, — цілком буденно, ніби про баночку малинового варення, попросила стара і її крючкуватий ніс із бридкою бородавкою на горбинці повільно піднявся догори.

 — Що-що потрібно? — спантеличено перепитав Іван. — Ви це серйозно, бабусю? Я говорю, серйозно думаєте, що ось так просто я вам намалюю душу?

 — Звичайно ні, голубе. Але я тебе навчу, що для цього потрібно буде зробити, — не здавала позицій Яга. — Розумієш, цим зазвичай займалась Мара, але нещодавно ми з нею, фігурально висловлюючись, глеки побили і як результат, я, так би мовити, сиджу на вимушеній дієті.

 — Бідолашна! — підкусив стареньку Іван. — Співчуваю, але нічим зарадити не можу.

 — Помиляєшся, Ванюшо, ще й як можеш! Тільки ти про це ще не знаєш. Кажу ж тобі, Мара більше на мене не працює, тож доведеться частину її обов’язків перекласти на тебе.

— Яка Мара? Які глечики? Нічого не розумію, — усе ще пручався, щоб відкараскатися від сумнівної роботи, Іван.

— Пояснюю. Мара — це така собі богиня. Якщо точніше, повелителька Смерті. Донедавна вона досить справно виконувала контракт про постачання Загублених Душ. Контрабанда, як ти сам розумієш. Але останнім часом у світах економічна криза і Мара ніяк не складе ціни своїм Душам. Каже, що інфляція, ціни підросли вдвоє, а то і втроє, і тепер цей ексклюзивний товар став мені не по кишені.

— А навіщо вам Душі? — поцікавився Іван.

— Ну не в баночки ж я їх засолюю, — почала нервуватись баба Яга. — Хоча це — ідея! На чорний, голодний день, як от сьогодні, такі «консервочки» дуже стали б мені у пригоді.

 Стара велетка скоса глянула на Мухомори, які трохи не пирскали зі сміху, і терпляче продовжила пояснювати:

— Душі потрібні для того, щоб ними харчуватися. Вони для мене виконують роль своєрідних молодильних яблук, ба, навіть краще. Схрумала, і одразу перетворююсь на молоду і вродливу кралечку, хоч зараз же на побачення до Чахлика. Ось принесеш мені таку енергетичну субстанцію, яка іменується Душею, продемонструю, як це працює. — Іван мовчав, осмислюючи почуте, а баба Яга продовжувала далі:

 — Кажу тобі, щоб ти затямив раз і на завжди: тепер ти, Ванюшо, неофіційно працюєш на мене. І посада у тебе особлива — Ловець  Душ. Розумію, це для тебе поки дещо принизливо. Але ж не відразу Світами керувати. Попрацюєш Ловцем — отримаєш підвищення. Наприклад, будеш підробляти Чорним Янголом у моїх підпільних лабораторіях по перетворенню Матерії в Антиматерію, або будеш проектувати Чорні Діри для Космосу. А, можливо, тебе зацікавить посада Оператора моєї хатинки, хоча, це надто складна робота. Не кожен зуміє обертати мою халабуду між Світами, де сотні вимірів. Ну-то як, Ванюшо, по руках? А, так, забула про головне. Якщо я залишусь задоволена твоєю роботою, то обіцяю відпустити тебе назад у світ, з якого ти сюди прибув. Здається, ту нещасну планету обізвали Землею, наче гарнішої назви не знайшли. Та то — пусте. Головне, ти туди повернешся новенький, відкоригований і очищений.

— Ти тільки уяви, Ванюшо, — Яга замріяно підняла вгору свої очі-тарелі: — Прокидаєшся ти в один чудовий день у м’якому земному ліжечку вже не просто шкіряною оболонкою, а людиною, чий розум ефективно функціонує. Повноцінний член суспільства, а не хворий, яким ти там є. Я поверну тебе до реальності, зроблю так, що ти навчишся відчувати і мислити. Більше того. Подарую здатність бачити таке, що іншим і не снилось. До прикладу, відрізняти справжніх людей від всілякої нечисті, на кшталт упирів, чортів, відьом і вурдалаків, я вже мовчу про різні безтілесні сутності, які підстроюються до енергетичних каналів людей з метою поживитися живою енергією. Я дам тобі здатність лікувати! Ну як, Ванюшо, ти вже згоден? Такий шанс випадає раз на тисячу років. З цієї точки зору ти –  обраний. Не нехтуй цим шансом, бо в іншому випадку твоя Душа потрапить на мій стіл першою. Вона якраз підходяща. А я така голодна, що просто самій страшно стає. Га, Ваню? — не переставала торохкотіти Яга, з надією зазираючи Іванові прямо у вічі. Як це їй удавалося при її двохметровому зрості, дуже  дивно було.

— В будь-якому разі, гірше уже не буде, — сам до себе промимрив Іван, а вголос сказав:

 — Добре, я згоден! Навчіть, що треба робити.

 — Так би і одразу, — Яга просяяла від радощів. Зморшки на її обличчі розгладились, а бородавка на носі навіть візуально поменшала. Стара задоволено потерла руки.

 — Тільки давайте укладемо письмовий контракт, — нагадав Іван.

 — Ну, ти зовсім як Мара! Вирішив підстрахуватись? — скривилась Бабця. — Не бійся, не обдурю.  Та мені зараз ніколи, тож нехай цим Кіт Баюн займається. Натомість я поясню тобі тонкощі твоєї нової професії.

 — Це не складно, авжеж?

 — Так. Все доволі просто. Відкриваєш дзеркало номер три. Воно з’єднане по енергетичним коридорам з усіма поверхнями, здатними віддзеркалювати предмети. Далі обираєш місце, у якому найвища імовірність спіймати на гачок необережну Душу…