Глава 38. Аріадна.

Аріадна, ніби й розуміла слова «Кола долі», проте одночасно не знала, як їх прилаштувати до свого життя.

– Тобто, якщо мої почуття до Олекси справді сильні, зв'язок з Іваном не завадить нашим стосункам?

– Саме так, Аріадно. Зв'язок вартових – дійсно могутній та потужний, але з тим, що в серці, змагатися не може. Ніщо не може змагатися з тим, чим серце дихає.

– Як же він тоді обрав нас з Іваном, коли в моєму серці зовсім інший? Чи не означає це, що мої почуття до Олекси не надто сильні, раз наш зв'язок міцнішає?

– Аріадно, тільки ти можеш знати, що це означає.

Вартова збагнула, що Коло більше нічого їй не підкаже, це воно й так більше розповіло, ніж зазвичай. Тому подякувала і попленталась до Івана, вперто намагаючись промацати, чи дійсно вона так сильно закохана в перевертня, чи це їй лише здається. Та коли Аріадна підійшла до дверей кімнати побратима, вони зненацька відчинилися й звідти вискочила збентежена Марія, дівчина мала такий розгублений вигляд, що навіть не одразу заговорила.

– Маріє? А ти що тут робиш?

Погляд у провідниці бігав туди-сюди:

– Там Іван під дією сонливої м’яти, розбуди його, будь ласка.

– Що?! Ви взагалі очманіли? Ну, добре Іван, він ще новачок, кидається геть на все, а ти чим думала, Маріє?! Та що з тобою відбувається останнім часом? Де твоя мудрість?! – Аріадна не тямила себе від гніву.

Марія нічого не відповіла, просто кивнула і пішла геть.

– Куди ти? Ні, ви таке бачили? – вартова швидко увійшла до кімнати й наблизилась до Івана, він виглядав цілком спокійним, тільки промовляв щось не зовсім розбірливо. Аріадна присіла поряд і нахилилася, схоже, той говорив уві сні.

– Виходить, з цим покидьком теревенить, – вона не могла вирішити, зараз його будити чи зачекати трохи.

– Приховала… навіщо вона це від мене приховала? – Іван зненацька викрикнув і повернув голову.

Аріадна відсторонилась і нашорошилася. Що б це могло означати? Хто від Івана щось приховує? Несподівано вона відчула, як тілом почали розходитися досить дивні відчуття: всі нерви натяглися, а шкіру кололи тисячі тоненьких голочок, її дихання ставало дедалі глибшим, ніби повітря не вистачало. А тоді різкий спалах, що Аріадна й підскочила миттю, і... все неочікувано припинилось.

Вона перевела подих і знову нахилилася над Іваном, почавши його трясти:

– Прокинься! Прокидайся негайно! Іване! Ти мене чуєш?! Прокидайся! Я сказала – прокинься!

Від останнього дужого поштовху чоловік стрімко підхопився, вдихаючи, аж до хрипоти, він весь спітнів, навіть футболка встигла промокнути. Іван зупинився всього в декількох сантиметрах від Аріадни, його очі були темними, як ніч.

– Що з тобою? Тобі щось той покидьок зробив?!

Іван тільки вдихав, трохи смикаючись, але нічого не відповідав.

В Аріадни мурахи спиною промайнули, вона вже не на жарт переймалася за його стан, простягнула руку та обережно взяла Івана за плече:

– Послухай, тобі треба заспокоїтися. Щоб там паскудник той не сказав чи не показав, зараз ти тут, ти у своїй кімнаті, я поряд…

– Так, – нарешті відповів Іван. – Ти – поряд, – а тоді схопив Аріадну за потилицю і щосили притиснувся своїми вустами до її вуст.

Вартова не встигла нічого збагнути, вперлася своєю долонею в груди чоловіка, проте не змогла навіть на міліметр його посунути. Тоді Аріадна спробувала іншою рукою вдарити Івана, але він перехопив її зап'ясток у повітрі. Степовий знав про кожний наступний рух вартової через їхній зв'язок. Аріадна не хотіла його приймати, тому не відчувала все так, як відчував Іван, бо він, схоже, давно вже той зв'язок прийняв, навіть попри слова, що не бажає бути вартовим.

Іван з такою наполегливістю зминав вуста Аріадни, що вона геть розгубилася. Спочатку її заполонив гнів, Аріадна справді хотіла вихопити свій кинджал і вгородити його прямо в знахабнілого вкрай побратима. Однак з вуст чоловіка почало раптом линути приємне лагідне тепло, воно швидко прибрало гнів, огорнуло і змусило замовкнути всі інші думки. Аріадна відчувала, як її тіло насичується енергією, вона зростала і зростала, наче куля зі струмом. Вартовій ставало дедалі приємніше, їхні поцілунки почали поглиблюватись, рука припинила впиратися в чоловічі груди та жадібно схопила Івана за шию. Аріадна, немов сп’яніла, їй кортіло ще і ще цієї нестримної енергії, від якої наче крила на спині зростали. А потім несподівано задзвонив мобільний…

Вартова перша роз’єднала поцілунок, зазирнула Іванові в очі й відсахнулася, ніби перед нею сидів хтось чужий. До голови почали повертатися думки та усвідомлення того, що вони тільки-но робили.

Аріадну, ніби вдарили тим струмом, вона не могла промовити ані слова, збентежено хапаючи ротом повітря. Всередині все стиснулось від гнітючого сорому, якого вона ще ніколи в житті не відчувала.

Іван теж зрозумів, що накоїв, спантеличено зиркаючи на свою напарницю, його вуста були червоними та набряклими від того нестримного поцілунку:

– Аріадно, пробач, я перегнув…

– Перегнув?! Серйозно? Тепер це так називається?! Якого драного Йосипа ти собі подібне дозволяєш?! Ти хто такий, трясця тобі?! – Аріадна кричала так, як ще, напевно, ні на кого не кричала. Проте й Івану складно було стримуватись, він теж підхопився і за один крок опинивсь поруч: