Глава 38. Аріадна.

Аріадна, ніби й розуміла слова «Кола долі», проте одночасно не знала, як їх прилаштувати до свого життя.

– Тобто, якщо мої почуття до Олекси справді сильні, зв'язок з Іваном не завадить нашим стосункам?

– Саме так, Аріадно. Зв'язок вартових – дійсно могутній та потужний, але з тим, що в серці, змагатися не може. Ніщо не може змагатися з тим, чим серце дихає.

– Як же він тоді обрав нас з Іваном, коли в моєму серці зовсім інший? Чи не означає це, що мої почуття до Олекси не надто сильні, раз наш зв'язок зі Степовим міцнішає?

– Аріадно, тільки ти можеш знати, що це означає.

Вартова збагнула, що Коло більше нічого їй не підкаже, це воно й так більше розповіло, ніж зазвичай. Тому подякувала і попленталась до Івана, вперто намагаючись промацати, чи дійсно вона так сильно закохана в перевертня, чи це їй лише здається. 

Та коли Аріадна підійшла до дверей кімнати побратима, вони зненацька відчинилися й звідти вискочила збентежена Марія, вона мала такий розгублений вигляд, що навіть нічого не сказала.

– Маріє? А ти що тут робиш?

Погляд у провідниці бігав туди-сюди.

– Агов, Маріє? – Аріадна помахала перед її очима рукою, дівчина здригнулася і швидко проговорила:

– Там Іван під дією сонливої м’яти, розбуди його, будь ласка.

– Що?! – вартова не повірила власним вухам. – Ви взагалі очманіли? Ну, добре Іван, він ще новачок, кидається геть на все, а ти чим думала?! Та що з тобою відбувається останнім часом? Де твоя мудрість, Маріє?! – Аріадна не тямила себе від гніву.

Однак провідниця нічого не відповіла, просто кивнула і пішла геть.

– Куди ти? Ні, ви таке бачили? – Аріадна обурено пирхнула та, хутко розвернувшись, увійшла до кімнати й наблизилась до Івана, він виглядав цілком спокійним, тільки промовляв щось не зовсім розбірливо. Вартова присіла поряд і нахилилася, схоже, той говорив уві сні.

– Виходить, з цим покидьком теревенить, – вона не могла вирішити, зараз його будити чи все ж зачекати трохи.

– Приховала… навіщо вона це від мене приховала? – Іван зненацька викрикнув і повернув голову.

Аріадна відсторонилась і нашорошилася. Що б це могло означати? Хто від Івана щось приховує?

Несподівано вона відчула, як тілом почали розходитися досить дивні відчуття: всі нерви натяглися, мов пряжа на прядильному верстаті, шкіру стали колоти тисячі тоненьких голочок, а дихання збивалося, ніби повітря не вистачало. Проте Аріадна й злякатися не встигла, бо різкий неочікуваний спалах все миттєво припинив.

Вона глибоко дихала, не розуміючи, що тільки-но відбулося. Чуття всередині підказувало, що це через Івана та їхній зв'язок, тому Аріадна знову схилилась над ним і почала його трясти:

– Прокинься! Прокидайся негайно! Іване! Ти мене чуєш?! Прокидайся! Я сказала – прокинься!

Від останнього дужого поштовху чоловік стрімко підхопився, вдихаючи аж до хрипоти, він весь спітнів, навіть футболка змокла. Іван зупинився всього в декількох сантиметрах від Аріадни, його очі були темними, як ніч.

– Що з тобою? Тобі щось той покидьок зробив?!

Він тільки вдихав, трохи смикаючись, але нічого не відповідав.

В Аріадни мурахи спиною промайнули, вона вже не на жарт переймалася за його стан, простягнула руку та обережно взяла Івана за плече:

– Послухай, тобі треба заспокоїтися. Щоб там паскудник той не сказав чи не показав, зараз ти тут, ти у своїй кімнаті, я поряд…

– Так, – нарешті відповів Іван. – Ти – поряд, – а тоді схопив Аріадну за потилицю і щосили притиснувся своїми вустами до її вуст.

Вартова не встигла нічого збагнути, вперлася своєю долонею в груди чоловіка, проте не змогла навіть на міліметр його посунути. Тоді Аріадна спробувала іншою рукою вдарити Івана, але він перехопив її зап'ясток у повітрі. Степовий знав про кожний наступний рух своєї напарниці через їхній зв'язок. Аріадна не хотіла його приймати, тому не відчувала все так чітко, як відчував Іван, бо він, схоже, давно вже той зв'язок прийняв, навіть попри слова, що не бажає бути вартовим.

Він з такою наполегливістю зминав вуста Аріадни, що вона геть розгубилася. Спочатку її заполонив гнів, Аріадна справді хотіла вихопити свій кинджал і вгородити його прямо в знахабнілого вкрай побратима. Однак з вуст Івана раптом почало линути приємне лагідне тепло, воно швидко прибрало гнів, огорнуло і змусило замовкнути всі інші думки.

Аріадна відчувала, як її тіло насичується енергією, вона зростала і зростала, наче куля зі струмом. Вартовій ставало дедалі приємніше, їхні поцілунки почали поглиблюватись, рука припинила впиратися в чоловічі груди та жадібно схопила Івана за шию. Аріадна, немов сп’яніла, їй кортіло ще і ще цієї нестримної енергії, від якої, ніби крила на спині зростали. А потім несподівано задзвонив мобільний…

Вона перша роз’єднала поцілунок, зазирнула Іванові в очі й відсахнулася, немов перед нею сидів хтось чужий. До голови почали повертатися думки та усвідомлення того, що вони тільки-но робили.

Аріадну, ніби вдарило тим струмом, вона не могла промовити ані слова, збентежено хапаючи ротом повітря. Всередині все стиснулось від гнітючого сорому, якого вона ще ніколи в житті не відчувала.