Глава 33. Іриней.

Некерований поцілунок з Каєю насправді пронизав Іринея набагато більше, ніж той сам очікував. Спочатку він стримувався і ніби контролював ситуацію, але потім несподіваний напад пристрасті його самого застав зненацька.

Завжди виходило так, що Іриней міг прочитати будь-яку жінку чи істоту жіночої статі. Бабієм він взагалі-то не був, але й від гарного проведення часу, коли мав на те відповідний настрій, теж не відмовлявся.

Іриней звик, що постійно викликав у всіх навкруги захоплення, в першу чергу своєю унікальністю. В примарному місті жіночки повсякчас просто сохли за ним, та навіть коли він у вигляді примари переміщався до виміру людей, то теж не нудьгував.

Проте з Каєю складалося все зовсім інакше. По-перше, зрозуміти її було геть не з легких завдань, смілива і вразлива водночас, а, по-друге, вона й близько не шаленіла від його магічних здібностей. Іринея невимовно дратувало її ставлення до магії, йому так і кортіло довести слідчій, що вона помиляється у своїй категоричності. Але й тут на нього чекала перепона, бо довести щось Каї було просто неможливо.

Але і під час першого, і під час другого поцілунку він відчував, як її серце пришвидшувалось, як вона починала тремтіти, потім довгі темні вії швидко кліпали, аж поки дівчина не заплющувала очі та не робила один глибокий вдих. Ця реакція зносила в Іринея самовладання, бо емоції Каї були справжніми й чистими, вона зовсім нічого від нього не хотіла, не вимагала, не сподівалась і не будували подумки власні хитрі задуми. Іриней щось зачіпав у ній, адже Кая губилася, мов юна дівчина, яку вперше поцілували.

Та попри свої відчуття, вона вперто намагалась боротися з ними. Навіщо? Бо не довіряла Іринею, бо залишалась непохитно впевненою, що вони мають існувати в різних світах. Ну, і зрозуміло, Кая ніколи не бачила поряд з собою когось, хто б не був людиною. Мабуть, навіть і як друга не розглядала.

Але її суперечливість та внутрішня боротьба тільки підігрівали зацікавленість Іринея. Чим більше вона чинила опір, тим сильніше в ньому зростало несамовите бажання цілувати її, аж поки вуста пекти не почнуть.

Щоправда, зі своєї уяви Іринею довелося виринути надто швидко, за яскравими думками він одразу й не відчув, що в його будинку – труп…

Кая спочатку застигла, навіть жодного звуку не видала, однак потім за одну мить підскочила до скривавленого Андрія та впала коло нього на коліна:

– Андрію… Андрію, що з тобою? Що…? Що відбувається? Отямся. Чуєш? Ти ж не можеш отак… Ти не можеш! – у дівчини за лічені секунди почалась істерика. Вона стала такою блідою, що скидалася вже на примару, а вуста навпаки – посиніли, наче Кая в холодній воді опинилась. Її розгублений погляд говорив замість неї, вона втрачала зв'язок з реальністю, чимскоріше тікаючи від усвідомлення того, що Андрій – мертвий.

У Іринея стиснулось серце від побаченого, його людська половина знаходилась з лівого боку, тож і серце в нього було цілком людським. Про це мало хто замислювався й мало хто помічав насправді, хоча йому кортіло, аби Кая все ж помітила, він покладався на її уважність. Іриней мав надію, що самому не доведеться їй про це говорити, що й без слів Кая відчує справжнє людське серце в його грудях і це усвідомлення зрештою зблизить їх.

Однак вбивство Андрія змусило тільки гучніше лунати в голові геть інші слова… Кая тепер остаточно зненавидить магію, а потім і його самого...

Він хотів підійти до неї, проте Марія жестом руки зупинила Іринея, потихеньку присівши коло слідчої.

– Каю, послухай, він…

– Звідки цей ніж? – її голос змінився до непізнаваності. Кая з такою силою витирала свої щоки від сліз, що вони вмить почервонішали, а деінде навіть дрібні подряпини лишилися. – Ви глухі? Я запитую, що це за ніж?

Іриней зупинив свій погляд на тому ножі й у вухах промайнув чужий лихий шепіт. За крихту секунди він опинився поряд:

– Каю, не чіпай ножа! Всі не чіпайте! Чи його вже хтось торкавсь?

– Я магією скористався, щоб покласти ніж до своєї кишені, руками не брав, – Іван теж підійшов ближче і присів, пильно розглядаючи сріблясте лезо, що виблискувало на всю кімнату. – Він з іншої реальності, саме цей ніж і належав моєму примарному братику.

– Я не розумію, як він тоді тут опинився? Невже брат Івана може з такою легкістю переміщатись між реальностями? – Марія виглядала вкрай схвильованою. Іриней добре чув, як в неї калатало серце, і то не лише від мертвого чоловіка на підлозі.

– Замовкніть! Стуліть свої пельки! – Кая закричала на всю горлянку, хоча її голос страшенно хрипів, ніби вона й до цього, ні на мить не перестаючи, голосила. – То це твій брат вбив Андрія? – дівчина таким поглядом зиркнула на Івана, що той аж отетерів.

Ну, що там говорити, навіть Іриней насупився, бо від їхнього знайомства не бачив стільки гніву та ненависті в слідчій.

– Каю, пробач… Не знаю, що тобі сказати… Напевно той мерзотник захотів мені помститися подібним чином через те, що ми з Аріадною втекли. Пробач, якби ж я міг це якось передбачити. Мені невимовно шкода.

По щоках Каї знову й знову котилися невгамовні сльози, вона геть забула, що не любила плакати в присутності інших, а особливо – чоловіків. Її огортав біль, всі це бачили й все розуміли, але зарадити нічим не могли.

– Які ж ви… – Кая не договорила і почала здригатися від плачу.