Глава 31. Іван Степовий.

Іван взагалі не хотів іти до Аріадни та Олекси, щоб повідомити їм новину про втечу Андрія. Нічого такого, однак перевертень Івану відверто не подобався, а їхні фіглі-міглі з Аріадною – тим паче дратували. Вартовий навіть не побачив, а відчув їхнє зближення, тож в тому, що вони цілуються, анітрохи не сумнівався.

Олії до вогню насправді додала Марія, хоч і ненавмисно, проте Іван таки зреагував. Спочатку вони просто спілкувалися, обговорювали те, що відбулось, подорожі до минулого й того загадкового світу спогадів та ілюзій. Іван ще декілька раз подякував їй за те, що вона так майстерно обробила його рану на шиї від ножа Ігоря, адже Марія дійсно з особливою увагою і теплом попіклувалася про нього. 

Вартовий зиркав на її обличчя, відчуваючи, як всередині пробуджувалось те, що чомусь останнім часом, ніби заснуло. Іван скучив за нею, саме так, просто скучив. Ніжність Марії, тендітність і разом з тим величезна потужна сила, яка зберігалася в її знаннях, нагадала про мить, коли він вперше з нею зустрівся. Хоча для Марії то було вже вдруге, а може й втретє, але вона вперто не бажала розповідати про ту їхню загадкову зустріч в минулому.

– Ти так дивишся на мене, наче я тобі шию з іншого боку простромила.

Іван смикнувся, виринаючи з власних роздумів. На вустах Марії застигла легенька усмішка, хоча жартівливого чогось він точно не очікував почути від неї, бо останні події зовсім не сприяли їхньому спілкуванню.

– Та ні, ти що. Навпаки, я ціную, що ти переймаєшся за мене і допомагаєш. Тільки, прошу, не повторюй знову, що це твій обов’язок, от цього мені зовсім не хотілося б чути, – Іван взагалі не збирався дивитись в бік Аріадни, проте несподівано відчув незрозумілий потяг і повернув голову. Хоч він миттєво й схаменувся, хутко перевівши погляд назад на Марію, але їй того вистачило, усмішка одразу ж зникла з її гарного обличчя, а в очах оселився тихий сум.

– Ваш зв'язок міцнішає швидше, ніж зазвичай. Це… добре, напевно, враховуючи всі обставини.

Іван бачив, що Марії не надто приємно було про це говорити, хоча вона й намагалась тримати свої емоції під контролем. І нащо він поглянув на Аріадну? Невже провідниця має рацію?

– Хіба цей зв'язок настільки сильно здатен змінити нас і те, що ми відчуваємо всередині?

Марія коротенько зиркнула й відвела очі:

– Ну, зв'язок вартових єднає подібні одна до одної душі. Значить, ваші з Аріадною душі чимось схожі.

– Нехай, але на мої почуття це не впливає.

Дівчина у відповідь нагородила його скептичним поглядом:

– Ви з Аріадною стаєте одним цілим, саме завдяки цьому ваші сили помножаться. Звичайно, це вплине на твої почуття, Іване. Вже впливає.

– Ти такі висновки зробила через те, що я поглянув на неї?

– Я такі висновки зробила, бо тебе тягне до Аріадни. А її до тебе. Проте, так і має бути.

– А ти знала ще пов’язаних вартових? Вони теж стали парою?

Марія зітхнула, всім своїм виглядом демонструючи, що хоче припинити цю розмову:

– Знала. Звісно, вони стали парою, Іване. Пов’язані вартові – це коли один не може існувати без іншого. Зрозумій, між ними не стоятиме ніхто, не буде третіх, четвертих і так далі. Будуть лише вони вдвох. Лише ви вдвох з Аріадною, опиратимешся ти цьому чи ні.

– Гаразд. Але ж припинити зв'язок можна? «Коло долі» неодноразово повторювало, що все вирішує наш вибір. Навіть в мене з моєю трансформацією він теж є. То і тут вибір має бути, – Іван закипав, його не на жарт розбурхало те, що Марія дивилася на нього так, наче він безвільний раб, який взагалі нічого не може вирішувати.

– Ти не безвільний раб, Іване, ти – вартовий «Кола долі», твоя місія…

– Я знаю про свою місію… – і тут в нього перехопило подих, він шаленими очима поглянув на провідницю, забувши геть про все. – Маріє, ти що, вмієш читати думки?

– За рідкісним виключенням.

– За яким саме виключенням?

– Коли я… надто емоційна.

Іван бачив, що Марія знову не домовляла, однак навіть не це його так збентежило. Вона знала, вона від самого початку читала його думки, в яких чоловік хіба не мріяв про неї, уявляв їхній поцілунок, як торкатиметься її, як міцно притискатиме до себе. Іван губився, наче підліток, коли бачив Марію, а вона, виходить, все чудово розуміла, тільки от шансу жодного їм не дала, торочачи про свій довбаний обов’язок!

У провідниці збільшилися очі, внутрішній монолог Івана був надто гучним і надто гострим. Вони й не звернули уваги на те, що Кая тієї миті в кімнаті закричала на Іринея.

– Я бачу, повторювати вголос не треба, ти й так все почула.

– Іване, а що ти від мене очікував? Я побачила ваш з Аріадною зв'язок, мені відомо про його наслідки, що по-твоєму я мала робити?

– Та хоча б сказати правду. Чому ти постійно не домовляєш? Постійно тікаєш від розмови про нашу зустріч в минулому, та що в цьому такого? Це ж нас з тобою стосується, а не «Кола долі» чи інших!

– Бо я не хотіла завадити тобі стати вартовим! Ясно?!

До них несподівано підійшов Лад:

– Гей, збавте оберти, ще між вами сварок не вистачало.