Глава 30. Аріадна.

Вартова вийшла з кімнати Іринея зовсім спантеличеною, вона й не одразу зрозуміла, що її Олекса взяв за руку, стільки думок одночасно вирувало в голові. Особливо про брехуна, що вдавав брата Івана, хто ж той негідник такий насправді? А раптом вона помиляється і він дійсно – привид його рідного брата?

– Аріадно, ти тут? – Олекса усміхнувся, коли вона поглянула на нього, виринувши зі своїх роздумів.

– Вибач, просто стільки всього сталося, не знаю, з чого почати. Треба напевно справді перевірити патрульних, якщо вони перетворилися на чудовиськ, то можуть ще когось пошматувати.

– Ймовірно, що вони пішли разом з туманами, інакше я б вже почув їх. Аріадно, поговоримо наодинці? Ми з тобою жодної розмови ще так і не закінчили.

Вартова вдихнула, збираючись погодитися, бо також хотіла залишитись з Олексою нарешті тільки вдвох, але її очі геть неочікувано зиркнули на Івана, той у відповідь поглянув на неї, наче вони змовились. Рудий побачив це, його вилиці миттю стиснулися, а погляд закам’янів:

– Бачу, ваш зв'язок прогресує?

Аріадна здригнулась і швидко помотала головою:

– Та ні, ти що! Все під контролем.

– Ну, такий собі контроль, враховуючи, що ти не давала Марії обробити його рану на шиї, хоча знаєш, їй більше відомо про те, як зцілити їх та загоїти.

Вартову, ніби простромило зауваження Олекси, Аріадна це сприймала зовсім не так, їй здавалося, що вона просто переймається за стан свого побратима. Виходить, зовні все мало інший вигляд?

– Олексо, – вона обхопила його міцне м’язисте плече, побачила татуювання і згадала про той дивний символ під правою лопаткою перевертня, який колись її фактично позбавив життя, проте відсунула це зараз на другий план. – Та плювати я хотіла на зв'язок і його наслідки! Ба більше, я не допущу ніяких наслідків, Іван – такий саме для мене побратим, як Лад чи будь-хто з наших. Лише я вирішуватиму, в кого мені закохуватися, а в кого ні! – Аріадна збагнула, що промовила це вголос надто пізно, її аж невидимим полум’ям обдало.

Олекса підступився ближче та поклав гарячі руки на її стан, його вуста знову осяяла мила усмішка:

– То ти в мене закохана?

У вартової повилітали геть всі слова, їй здалося, що вона прямо до підлоги приросла. Аріадна дивилась в небесні очі перевертня, що попри його силу й могутність були цілковито добрими. Всередині щось перекинулося, щось тепле і схоже на те, що вона відчула, коли Олекса її вперше поцілував. «Ну, скажи йому! Нумо, зізнайся, може тобі стане легше! Ти ж така самовпевнена, така бойова, то чого ж сказати не можеш? Аріадно, будь сміливою завжди та скрізь!» – вона подумки сварила саму себе за нерішучість, бо давно вже варто було розставити, де треба, коми й крапки. Може й непорозумінь менше б траплялось між ними. І тільки-но Аріадна врешті-решт наважилась сказати коротеньке  – «мабуть», як до них підійшла «люба» Оксанка.

– Що робити з тим Андрієм, чи як його? А то у всіх раптом з’явилися свої невідкладні справи.

Обличчя в Олекси вкотре стало крижаним, він гнівався, це було помітно навіть і без особливих сил.

Аріадна перевела подих, напруження швидко відступило, але її очі знову чомусь знайшли Івана, який розмовляв з Марією та Ладом. Як і минулого разу він теж одразу поглянув на неї.

Щось Аріадну це вже починало серйозно насторожувати, принаймні її внутрішній голос повторював все голосніше, що їхні дивоглядки, як мінімум, дивні, наче вони з Іваном – таємні коханці. Добре, що Олекса заговорив, Аріадна хутко перевела всю свою увагу на нього.

– Оксано, ти сама вдарила опера по голові, тож сама тепер і відповідай за свій вчинок. Нумо, вчися, ти вже не маленька, тим паче тобі незабаром всю зграю направляти, тому бери ситуацію до власних рук.

– Тобто, до власних рук? А заради кого я це взагалі зробила, забув? Чи краще було дозволити бозна-кому побачити вас всіх разом з напівзастиглим Іринеєм? Ти уявляєш, щоб тоді було?

– По-перше, цей Андрій за словами Каї – не бозна-хто. А, по-друге, слідча сказала, він і так встигнув побачити нас, тож все одно доведеться щось вигадувати.

– А я не з тобою розмовляю, якщо що! – дівчина хіба не виплюнула це Аріадні в обличчя, підійшовши на крок ближче.

– Оксано! Ану негайно припини! – Олекса схопив її за руку та відсунув назад на те місце, де вона й стояла. – Годі так поводити себе з Аріадною.

– Бо що? Вона й досі мене боїться?

– Оксано! – в Рудого очі почали наливатися червоним.

– Що, Оксано?! Та вона роги тобі наставляє, он, постійно зиркають з Іваном один на одного! А ти ведешся, мов підліток! Чи не забув, ким ти є, Олексо? Тобі самому не соромно так опускатися?

– Стули пельку, принцесо! – Аріадні вже набридло стримуватись, зрештою, вона й не мусила, їй з цією невігласкою дітей не христити.

Проте перевертня дівча таки остаточно довело, з вуст Олекси висунулись гострі ікла, а потім на весь будинок пролунало таке потужне гарчання, що в Аріадни навіть мурахи на шкірі поприсідали.

Оксана миттю нахилила голову та відступила, не підіймаючи свого погляду з підлоги. Всі притихли, збентежено спостерігаючи, що буде далі. Аріадна пригадала, як Олекса в перші їхні зустрічі розповідав, що у перевертнів діють традиційні правила щодо послуху і наказ вожака має виконуватися швидко та беззаперечно.