Глава 24. Кая.

Каї хотілося вийти надвір, аби просто подихати свіжим повітрям. Шалені новини, мов ті кучугури, лише зростали. Дівчині почало здаватися, що вона втрачає зв'язок з нормальною реальністю, з її реальністю. Невже тепер життя завжди буде сповненим магії та загадок, де стандартні вчинки більше не діють? Невже замість звичайних людей її оточуватимуть істоти з інших вимірів та площин? Чи не загубиться вона серед них? Чи не втратить саму себе та свої принципи?

– Каю, все гаразд? – Іриней опинився поряд і тихо запитав, поклавши руку їй на спину. – Ти зблідла.

– Все добре. Просто не очікувала таке почути. Треба туди негайно вирушати. Патрульні сказали, що стежитимуть за ними, а потім за необхідності навіть затримають. Щоправда, гадаю, там нікого буде й затримувати, то ж напевно примари.

– Я думаю, патрульні відрізнили б людей від привидів. Щось мені підказує, ті хлопаки – цілком живі.

Всі, хто знаходилися в кімнаті, зосередили свої погляди на Іринеєві, його припущення вкотре викликало загальний подив.

– «Коло долі» говорило про плутанину в часі, ти на це натякаєш? – Лад першим здогадався, що має на увазі Іриней. – Але це надто потужні сили, ніхто тут не може так вміло керувати часом. Навіть «Коло долі» не втручається в нього, кому б заманулось спромогтися на це?

Іриней наполегливо перевів погляд на Марію, гнів якої вже трохи вгамувався. Дівчина одразу ж смикнулась, зрозумівши його мовчазне запитання:

– Що саме ти хочеш від мене почути?

– Наскільки мені відомо, земні провідники володіють цінною інформацією багатьох віків, невже ти нічого про це не знаєш?

– Я знаю те, що повинна знати, Іринею. Не більше й не менше. Ти теж достатньо прадавня істота, ти купу років мешкав серед різних магічних створінь, про яких присутні тут навряд і чули, але також не уявляєш, що відбувається, еге ж? – Марія поглянула на інших. – Не вимагайте неможливого від мене, навіть якщо я і знаю певні речі, не завжди можу про них розказати. Так, провідники не брешуть, але за потреби дійсно приховують деяку правду. Тож хочете ви чи ні, я все одно не розповім того, що не можна розповідати, – Марія глибоко зітхнула. – Однак попри це, зараз я чесна перед вами й справді уявлення не маю, що коїться, окрім очевидного впливу загадкових туманів.

У Каї тілом вкотре вогняна хвиля промайнула, Марія стільки всього сказала, проте дівчина почула тільки про Іринея. Слідча напружено глитнула, Іриней – прадавня істота, як це усвідомити й прийняти? Яка істота, коли він стоїть поряд, мов цілком звичайна людина?

Несподівано в неї знову заспівав мобільний, телефонував патрульний, він повідомив, що двоє хлопців, частини тіл яких нещодавно лежали в морзі, цілі й неушкоджені прямували до лісу. Чоловік реготав і лаявся одночасно, поки говорив це Каї. Та вона його розуміла, таке побачити на власні очі й залишитися при цьому серйозним – складно.

– Треба негайно вирушати! Вони йдуть до лісу. Тож приймати рішення необхідно швидко.

– Швидко – так швидко, – Іриней розвернувся до всіх. – Олексо, вибач, але тобі варто спочатку остаточно зцілитися, крім того, від тебе ще й Оксана залежить, тому краще залишайтеся тут, – він перевів погляд на провідницю. – Маріє, тобі теж ліпше в мене зачекати, там небезпечно може бути, а тут Олекса про вас подбає. Решті пропоную сходити й подивитися на тих живих мерців.

Ніхто не сперечався, окрім Рудого. Сказати одному з наймогутніших перевертнів, що він залишається в хаті, коли майже всі йдуть у невідомість, було сміливо й водночас безглуздо. Олекса підвівся та хотів обернутися, але в нього нічого не вийшло, тільки шерстиною деінде обріс. Мабуть, його тваринне нутро вимагало трохи перепочинку після довгої бійки. Ще й Аріадна тиснула, як могла, переконуючи, що комусь варто захищати Марію, адже земні провідники – на вагу золота, їх необхідно берегти. Щоправда, про Оксану вона, ніби забула, хоча та неупинно спопеляла її своїм поглядом. Кая помітила, як Аріадна неоднозначно реагувала на дівчину, вона її ледь терпіла, однак іноді чомусь здригалася, наче побоювалась.

Зрештою, усім гуртом насилу вдалося вмовити Олексу залишитись. Кая дійшла висновку, що присутність Марії зіграла на користь, бо зі слів інших її захист – дійсно надважлива справа, саме це і допомогло остаточно переконати Рудого.

– Каю, – до неї несподівано нахилився Іриней. – Я б хотів, щоб ти теж зачекала, проте…

Проте вона його навіть слухати не стала, невдоволено пирхнула та вийшла на вулицю.

Слідча намагалась цього не виказувати, але вона добряче втомилася. Постійне емоційне напруження майже виснажило її, кортіло залізти до гарячої ванни з пінними пагорбами, крапнути якусь заспокійливу ефірну олію, увімкнути повільну музику та просто насолодитися миттю для себе. Однак десь там розгулювали вбиті хлопці, шматки тіл яких Кая бачила на власні очі. Спиною промайнули мурахи, вона нікому не говорила, проте боялась, аби ті хлопці теж на упирів не перетворилися. Мимовільно Кая зиркнула на Іринея, принаймні вона тепер не сама, хоч її невимовно бентежила невідома й магічна сутність чоловіка, але в його допомозі слідча не сумнівалася.

Шляхом Кая ще раз зателефонувала патрульному, аби уточнити, яким саме маршрутом прямують ті два загадкові «об’єкти».

– Здається, вони йдуть до галявини, де й знайшли частини їхніх тіл, – їй самій не вірилося, що вона таке промовляє.