Глава 23. Іван Степовий.

Іван дивився на щасливу Аріадну та подумки тішився, що «Коло долі» почуло його і зрештою допомогло. Дивно тільки, адже вартовий наполегливо кликав і Марію, але з провідницею не вийшло так, як з Аріадною.

Річ у тім, що магія продовжувала повертатися до нього надто повільно та ще й невеликими часточками. Івану її не вистачило, аби вирушити за Аріадною, а як без власної магії прийти назад до Кола, він поки не знав. Тож просто концентрувався та гукав її в надії, що «Коло долі» почує. І воно почуло, раз вартова тут. Сам Іван повернувся до Іринея, бо дівчата безсумнівно теж би прийшли до химери. Думки про Марію не покидали його голови, тож він з нетерпінням чекав, аби запитати про неї в Аріадни.

Вартовий не міг не помітити неприязність між сестрою та тією дівчиною – Оксаною, вони хіба не спопеляли одна одну очима. Іван бачив, як в Аріадни рука раз за разом смикалася за кинджалом, схоже, вона ледь стримувалась, аби не натовкти пику подружці перевертня.

А от Олекса так і не припинив дратувати Степового. Жінка прилетіла до вовкулаки на крилах кохання, попри відсутність власних сил та небезпеку натрапити на той паскудний туман, а тут вже інша втішає волохатого. Якісь незрозумілі у них стосунки з цією Оксаною, і детектору брехні не потрібно, аби збагнути, що дівчина – цілком небайдужа до Олекси.

– Та що зі мною? – Іван подумки сам себе осмикнув. – Я і гадки не маю, де Марія, але переймаюся чужим любовним трикутником! Я взагалі глузд здоровий втратив? Що відбувається, трясця? Вже сам із собою розмовляю?

Всі мовчки дивилися на Іринея, розмірковуючи над його запитанням. Всі, окрім Івана звісно, бо в нього відбувався внутрішній діалог, тому він думав про своє. І зрештою таки закипів:

– Іринею, пробач, що перебиваю, проте я маю дещо важливе запитати в Аріадни, – вартовий рішуче підійшов до неї, від чого Оксані довелося трохи посунутись. – Скажи, тобі відомо щось про Марію? Я не знайшов її після того, як туман розсіявся, тільки сліди побачив, вона раптом не повернулась?

Аріадна ляснула себе долонею по чолу:

– Йосип голий! Зовсім з голови вилетіло, пробач. Марія повернулася, з нею все гаразд, просто я так квапилась сюди після нашої з тобою розмови, що геть забула сказати.

Іван відчув, як його м’язи поступово розслабляються, хоча роздратування від свого дивного стану навпаки тільки збільшувалось. Він подякував та відійшов, в’їдливо поглянувши на Оксану, дівча теж його дратувало, невігласка якась, і чого вона взагалі причепилася до Аріадни?

Іриней дивився на всіх по черзі, очевидно чекаючи пропозицій. Самою спантеличеною виглядала Кая, вона весь час мовчала, зиркаючи на інших з відвертою недовірою, навіть на Іринея.

Івану шкода її було, він десь, наче й розумів дівчину. Кая – слідча, звикла сприймати докази та реальні факти, а тут доводиться стояти в кімнаті з представниками світу магії, які збираються ловити тумани, що здатні переміщати до інших площин. Та в них самих голови обертом йшли, що говорити про звичайну слідчу. Хіба думала вона, що займатиметься подібними справами? Навряд. Хоча Кая здавалася міцним горішком і трималась досить рішуче. Якщо вона, звісно, людина. А в цьому Іван впевнений якраз не був, надто вже Кая смілива, проте це, звичайно, ще не є остаточним підтвердженням.

– Появу туманів щось викликає або провокує. Мій покійний брат являвся мені уві сні також саме з туману, а під час нашої останньої зустрічі він його назвав «провідником». Можливо, мені варто розпитати Ігоря про нього? Може, він ще щось розповість? Але потрібно точно пригадати, як і чому брата вбили, це була його умова. Він кричав, аби я допоміг йому, хоч… і не розумію, чим саме допомогти примарі.

– Отож-бо, Іване. Я чому і казав, що необхідно знати, чи приходив привид твого брата до тебе, коли ти був людиною. Під його личиною може ховатися зовсім інша істота, повір.

– Я погоджуюсь з Іринеєм, – Аріадна також неочікувано приєдналась до розмови, ігноруючи невдоволений погляд Оксани. – Чому примара твого брата являється тобі саме з туману та ще й лишає сліди, які виникають тільки згодом? Звичайні привиди так не вміють. Тим паче це знову повернення до твого минулого, а ми урок вже засвоїли. Принаймні я засвоїла і не дозволю тобі ступити на мої граблі. Стовідсотково, краще не нариватися на «Коло долі», бо ще й тебе покарає, ходитимеш, як ми з Ладом, без сил.

Івану приємно було, що Аріадна переймається за нього, проте він сам хотів би розібратися з привидом свого брата.

– Та я ж це не заради власних інтересів зроблю. Ми всього лише виманимо примару Ігоря чи того, хто нею себе вдає, і поспілкуємось.

– Але він може й не відповісти на твої запитання. Або відповісти цілковиту брехню.

І хоч Олекса мав рацію, однак погоджуватися з ним вартовий не хотів:

– Проте спробувати можна. Що ми втрачаємо?

– Гаразд, але як ти це втілити збираєшся? Гадаєш, просто заснеш і примара одразу ж прийде до тебе? – перевертень не відставав, починаючи ще дужче дратувати Івана.

– Злочинці часто повертаються до місць вчинення своїх злочинів, – Кая промовила тихо, але її всі почули, миттєво нагородивши уважними поглядами.

– Що саме ти маєш на увазі? – як тільки Іван почув її слова, зрозумів, що теж знає такий вислів. Хоч воно і не дивно, адже він також слідчим був колись. От як не пхати носа до минулого життя, коли воно ледь не в кожному реченні про себе нагадувало?