| Розділ 6

— Ласкаво просимо до Джиззпорту, наші мірасейські друзі! – Нещиро привітався та усміхнувся Кіготь.

   Його посіпаки стояли поряд, хто й собі посміхався, а хто просто руки схрестив на грудях. Справжнє дно суспільства. Голос цього пройдисвіта звучав так, ніби піски Джиззпорту здерли з нього усі залишки щирості. Саме з таким контингентом Ордену і доводиться працювати регулярно. Ця місія не стала винятком.

   Зморшкуватий чоловік з кривими зубами одразу не сподобався Мартіну. Взагалі він би волів не працювати з розбійниками та піратами, але нічого не вдієш. У Джизз-Іларі і так важко з агентами.

— Угу. Дякую – Похмуро відповів Мартін та скривився від чергового приступу головного болю. Дощ все продовжував лити з неба, а сам чоловік здається занедужав. Взагалі частина їх команди тепер шморгала носом та покашлювала час від часу. Тому бажання знайти й задушити голими руками Дієро Канітара тільки зростало.

   Кіготь – лідер однієї з багатьох банд портового міста, повинен був ввести Мартіна в курс справ, розповісти про Ібрахіма Нуратдіна. Зупинилася ж група прибульців у плаваючій таверні з красномовною назвою “Фатальний випадок”. Стара дерев’яна посудина, що більше не ходила в далекі плавання, а була перероблена в заклад для веселощів та відпочинку. Щоправда, зараз всередині не було жодних гостей та не лунала музика. Все тут виглядало занедбаним. Дошки зловісно поскрипували від кожного кроку та руху морських хвиль. Павутиння звисало по темних закутках та під стелею. Жевріло тьмяне світло брудних ламп. Вився запах солоної води, змішаний з пилюкою…

   Відпочинок справді був потрібен – дорога не видалась надто довгою, але через постійну зливу, важке вологе повітря та болото під ногами, брати й сестри Мартіна почували себе паршиво. Воно й не дивно – майже половина групи це молодняк не загартований. Так, це здібні діти, вони вже понюхали життя. Але досвіду ще не було достатньо. Потрібно було хоча б перевести подих та переодягнутися, наповнити шлунок.

   Власне, поки більша частина групи приходила до тями, Мартін вже бесідував з агентом Ордена. Кіготь запевняв, що нічого не чув про прибуття якогось лисого пристаркуватого чаклуна. А от щодо Нуратдіна – є така персона.

— Я отримав звістку від Аджара на днях, знаю, що вам потрібен Ібрахім Два Удари. Ми тут час дарма не гаяли, трохи підготувалися до вашого візиту.

— Два Удари? – Перепитав Мартін, намагаючись не показувати співрозмовнику свій стан. Їх залишили сам на сам біля напівтемного бару. Довкола – ні душі, судно похитувалося на хвилях, деревина потріскувала. Спільники Кігтя піднялися догори, на палубу. Самотні приміщення проковтував морок. Виходило, розбійники виділили на їх розміщення цілий корабель-таверну.

   Мартін і сам планував перепочити, але спершу – поговорити про справу. Його дратував підкреслено ввічливий говір цього головоріза. Перед ким це він ламає комедію? І для чого?

— Так він себе називає. Кажуть, що з двох ударів шаблі вибиває будь-кого в якій завгодно броні.

— Нам потрібно його взяти живим. Обшукати місце перебування. Всіх поплічників – знешкодити. Що можеш розповісти корисного?

— Два Удари тримає увесь Зелений берег, це серйозні хлопці. У місті їх знають. Але ми з ними майже не контактуємо у справах…

   Умовно територію портового міста розділяли на декілька частин: Синій, Зелений, Золотий та Червоний берег. Кожен з цих берегів мав свій причал та добре розбудоване узбережжя, куди достойній людині навіть посеред білого дня страшно було б зайти. Якщо в Тіньовому Місті гвардія все ж володіла вагою та владою, то Джиззпорт – територія беззаконня у всіх сенсах. Тут, звичайно, була своя міська варта, і управитель свій проживав при розкішному дворі. Однак істинна сила знаходилася в руках інших людей; Джиззпорт був державою в державі. Власне, як і більшість великих міст Джизз-Ілару. Тільки яскравіше, кривавіше та помітніше.

— … в Ордені розумні люди, то ви ж згодні, що пряме зіткнення небажане? Є інші варіанти. Можна притиснути Ібрахіма. Щільно так взяти за його чоловічі принади. Є ризик, звичайно, але малою кров’ю може обійтися. Ми допомагаємо вам розібратися з вашими магічними загадками, віддаємо вам злого пірата та його приспішників. А самі забираємо до рук їх справи і добро.

— І весь Зелений берег? – Посміхнувся Мартін.

— Хоча б їхню шхуну для початку, а там розберемося. Взаємовигідна справа!

   Кіготь продовжував посміхатися, розводячи руки в боки. Звичайно, все це принесе вигоду його банді, інакше цей зморшкуватий тип ніколи не став би допомагати Ордену. Навіть незважаючи на те, що був давно завербованим. Два Удари це конкурент для нього. Судячи з усього – потужний. Було б добре такого конкурента вивести з гри. Вибратися врешті з цього закутка на Золотому березі, що гордо називав себе "Фатальним випадком".

— Що ти пропонуєш?

— У вас – озброєні та сильні люди. Звичайно, мої парубки теж не пальцем роблені, але ви ж Орден. Вовкулаки! Он що я б пропонував, а ви – вже доповните, виправите мене…

   Розбійник продовжував свою красномовну виставу для одного глядача. Було вже близько опівдня, коли Кіготь озвучив свою пропозицію у всіх деталях та запитально глянув на лідера групи. В чому ж полягала пропозиція? Все просто. Через декілька годин до таверни прибудуть всі люди, на кого може розраховувати Кіготь. За всіма членами команди вже відправлено гонця.

   Далі потрібно буде продумати деталі спільного нападу, і потім вночі нанести несподіваний удар. Нуратдін зі своїми поплічниками постійно перебуває на власній шхуні. Принаймні – зараз корабель точно стояв на якорі, та й місцеві підтверджували, що Два Удари знову в Джиззпорті, нікуди поки не зникав.

— Ми підберемося на човнах з трьох сторін. Сама природа допоможе нам в цьому. По секрету скажу, пане Мартіне, що в команді Ібрахіма є один чоловік небайдужий. Впевнений, що він нам стане у пригоді, піде на співпрацю. Але то вже обговоримо пізніше. А зараз відпочиньте з дороги. Підказати щось на рахунок їжі?

   Мартін заперечно закивав головою та зітхнув. Не хотілося йому їсти, бо самопочуття було геть поганим. Тільки б до ліжка дійти та поспати декілька годин. А далі – до праці.

— Самі розберемось. Якщо щось потрібно буде, то скажемо. Ти ж не збираєшся поки нікуди втікати?

— Втікати? – Кіготь хижо вишкірився – Ні-і, це в жодному разі. Мої хлопчаки тут будуть вештатися. То якщо що, їм кажіть. А як будете мати бажання прогулятися – будь-ласка, берегова лінія до ваших послуг. Там все, що треба!

— Добре. Давай так і зробимо – збирай людей, зустрічаємось тут о шостій годині. Ми теж будемо готові. Ти ж впевнений в тому, що пропонуєш?

— Абсолютно! – Запевнив співрозмовника Кіготь – Я ж кажу, у мене є цікавість до Зеленого берега. Добре, що інтереси моєї невеличкої групи та Ордену так гарно співпали цього разу! Можливо все ж поїсте? Ми підготувалися до вашого приходу…

— Може й так, але пізніше. Від голови щось треба. Настоянку якусь дістати можеш?

— Ви прихворіли, пане Мартіне?

— Припини так звертатися до мене, я не пан. Захворів. Треба щось таке, що на ноги поставить. Застуда. Нежить.

— Сезон дощів… - Співчутливо кивнув розбійник – Ми-то народ місцевий, ми звиклі. Вам-от важче. Я дам розпорядження, для вас дістануть мікстуру. Алхімік – наша людина, живе он тут неподалік. Ви ж не погидуєте?

— А чому я гидувати повинен?

— Ну так от і добре!

   І його кривозубий рот знову розійшовся в посмішці.