| Розділ 3

— Сьогодні ти народився вдруге – Зауважив Філнар та розв’язав руки Даніелю – Живий? Дихаєш?

— Угу.

   Молодик підвівся та з недовірою глянув на своїх мучителів. Напевне очікував на черговий удар. Каштанове волосся скуйовджено, розбита губа кровить.

— Все, ти вільний. Ми йдемо.

   Всі члени команди по одному виходили з кімнатки, де останнім часом проживав Даніель. На мить забарився лишень Мартін. Він зняв з полоненого камінець на шнурку, забрав оберіг назад. Застеріг:

— Не спусти шанс, який тобі дано. Це єдине попередження. Ще раз попадешся на магії – ми не будемо знову спілкуватися. Просто прийдемо та прикінчимо тебе. Второпав?

— Т-так.

— Будь розумним, і все буде гаразд.

   І дерев’яні двері вже, бува, зачинилися до кімнати, всі вже пішли геть, як раптом у дверному отворі з’явилася чорнява голова чоловіка з чорними як смола бровами та великим носом:

— І цей, пити переставай. От сьогодні тебе дівчина провідала, що з нами була. Бачив її? Бачив. А ти виглядаєш як лайно віслюка. Наведи лад з собою. І зістрижи це волосся, бо незрозуміло хто ти, чи він, чи вона. Тут за рогом відразу можеш підстригтися у Джалілі.

   Чоловік посміхнувся і врешті пішов геть. На сходах почувся тупіт ніг, все було скінчено. Даніель голосно видихнув та шморгнув носом. Сів на ліжко, тихо застогнав. Обняв коліна. Все боліло, але найбільше – душа. Хлопець відчував себе приниженим невдахою, єдине, чого йому хотілося зараз, це провалитися крізь землю, щоб більше не дивитися людям в очі. Він не вірив, що Орден просто так залишить його у спокої. Серцем відчував, що ця зустріч – не остання. І чи буде він цікавитися магією ще, чи більше не буде – неважливо.

— П-перестати пити? Та йдіть л-лісом. Сволот-ти – Тихо, наче його хтось міг почути, промовив Даніель. Він збирався пиячити і далі, поки не закінчаться всі монети в сумці. А далі – будь, що буде. Якщо його захоче дістати Орден, то тікати зараз, ховатися немає сенсу. Можливо, сенс був покинути місто раніше. Але – що вже є, то є.

   Він знав, що в будинку ще залишалося золото. Можна було б навідатися туди та обшукати, наприклад, кабінет наставника. Але зараз Даніель цього вже точно не зробить; будинок біля східної стіни Міста Тіней залишився в минулому.

   Якщо ж Дієро Канітар надумає дістатися до колишнього учня та покарати за легкодухість і балакучість – теж не втечеш. Тому і вирішив Даніель розслабитися та чесно пропити залишки тих грошей, що у нього поки були.

* * *
 

   Виявилося, що той самий дім належав одному з місцевих ділків. Не остання людина у місті; чоловік володів декількома магазинами та мав трохи іншої нерухомості. Аджар привів групу до нього на зустріч, щоб поспілкуватися. Спершу охорона не бажала пропускати незнайомців, але Аджар швидко владнав цей момент. Він щось тихо сказав одному з бійців, тому, котрий, вочевидь, був старшим. І це подіяло. Он як може вирішувати справи агент. То чому раніше нічого не робив? Чому нічого не знав про діяльність магів?...

   Звали “добродія” Пилипом, і був він родом з далекого Теллану. Чоловік спершу обурювався, мовляв, хто це відриває його від справ? Хто без запрошення вривається до його робочого місця? Але коли члени Ордену продемонстрували рішучість своїх намірів та цілеспрямованість – чоловік в дорогій одежі якось відразу заспокоївся. Не було часу знаходити інший підхід – тому група діяла грубо. Пилип ще декілька хвилин шукав очима свою охорону, але бійці й не думали вмішуватися та заходити всередину. Так і стояли назовні, безпорадно спостерігаючи через велике вікно.

   Пилип щиро запевняв, що в житті б не міг подумати, що хтось буде займатися таким неподобством як магія в його рідній оселі. А проживав тепер там його давній друг Марко та декілька його товаришів. А не якийсь там Дієро Канітар з послідовниками-чаклунами. Можливо, це помилка якась?... Це ж Марко! Яка там може бути магія? Канітар? Це хто взагалі?

   Про жодні переписки з кимось, хто проживає в Теллані, Пилип теж не відав. Чи могли вони влаштувати йому допит? Справжній, а не ті ігри, в які вони бавилися з Даніелем нещодавно… Могли б, але й ризик був високим. Джизз-Ілар – чужа земля. Звісно, багато справ вдалося б владнати з міською вартою, якщо що. Це ж стосується і розбійників. Однак з Пилипом Мартін вирішив обмежитися суто розмовою. Людина впливова, при владі. Треба буде більше про нього дізнатися далі, про його контакти та діяльність загалом. А зараз не варто поспішати.

   Ще кидалося в вічі те, що Пилип виглядав трохи розгубленим, як дитина в певних моментах. Особливо коли мова йшла про його будинок біля східної стіни та про друга Марко. Мартін почав думати, що у цього товстосума промиті мізки. І що це – наслідки ментальної магії. Якщо все так і було, то пристрасний допит чоловіка все одно нічого б путнього не дав. Хитрий Канітар вліз до голови Пилипа та навіяв йому все, що вважав за потрібне.

— Я не знаю, про що ви говорите. Марко мені нічого не казав. А що сталося з моїм другом? Все добре?

— Все чудово з Марко. Ми за нього хвилюємося, от і прийшли – Лагідно проговорив Філнар, натягуючи на обличчя добру посмішку.

— Ми десь тиждень не бачилися… А хто ви-то? Можете нарешті сказати?

— Нічого не сталося, все гаразд. Займайся далі своїми справами. Ми – друзі.

   Вони не стали продовжувати розмову, а мовчки покинули двоповерхову будівлю із позолотою на воротах. Охоронці все дивилися їм в слід похмуро та недобре. Один з них витріщався на бедра Тайріс. Дівчина спіймала його погляд, у відповідь тільки підняла підборіддя вище. Очі відвела впевнено, не опускаючи додолу. Цікаво, що з цими невдахами далі зробить Пилип? Звільнить, чи просто покарає?

   Аджар лаявся під ніс та раз по раз стискав кулаки, голосно сопів.

— Ти замовкни краще. Не лайся – Роздратовано глянув на свого колегу Мартін, підійшовши до нього. Решта групи залишилась позаду – В тебе ж є контакти в місцевій варті. Ну?

— Є контакти. Нічого підозрілого, якийсь Марко заселився в дім свого багатого товариша. Така інформація проходила, і все.

— Тебе це не зацікавило?

— Ні – Чесно відповів Аджар – Тут щодня стільки народу проходить, стільки різних рухів. Мартіне, я все виправлю, не гнівайся. Просто повір, тут сотні нових людей з’являється щодня, будинки міняють своїх власників… Підпільні рухи…

— І ніхто нічого дивного в місті не бачив, не чув?

— Це Джизз-Ілар – Розвів руками смуглявий чоловік – Тут кожен другий на ринку себе проголошує пророком та чарівником. Люди заробляють. Ворожки різні там, провидиці. Десь хтось щось і говорив, але нічого серйозного.

— Список вів? Тих, хто міг би бути пов’язаний з магією.

— Вів.

— Ми розділимося. Потрібно добре обшукати будинок, це раз. І допитати усіх, хто себе називав чаклунами. Це два.

— Це ж десятки людей…

— От і попрацюєш трохи! – Відповів Мартін, підвищуючи голос – Скажи, ти нормально себе почував тут? Вистачало тобі на хороше життя грошей, Аджаре? Чого мовчиш, відповідай!

— Вистачало. Мартіне, я виведу тебе на міських гвардійців. Район, де проживають степовики, також треба опрацювати, я думаю. Різанина ж там не так давно відбулася… Кажуть – магію бачили. Я не встиг нічого поки зробити. Напередодні сталось.

— Ну от хоча б зараз щось зробиш. Аджаре, ти обхезався, і ти це знаєш. Витягуй усі свої контакти, напружуй гвардію, інших людей. Скоро ще прибудуть наші, підготуй для них основу. Роби що хочеш, але щоб зібрав усіх, хто може бути причетний до магії. В одному місці. Дам тобі в поміч Філнара поки що. Бодай щось зроби та не провалися. Дістань мені когось із міської варти, хто буде співпрацювати. Є питання? Уточнення?

— Нема. Я все виправлю. А на коли саме ми збираємося та де?...

   Мартін подивився догори, на клаптики темно-сірих хмар. Десь там наверху вже тихо пролунав грім. Невіглас Аджар неймовірно діяв на нерви, та ще й головний біль розігрався не на жарт.. Зараз би йому допомогла якась настоянка, або хоча б спокій. І щоб ніхто не бісив. Поки все це видавалося недосяжною мрією.

   Пітьма збиралася над головою. Це стосувалося однаково і дощу, і того, що відбувалося у Джизз-Іларі.