І Розділ 16

   Наступні декілька днів пройшли напружено: ми допитали багато людей, зробили багато записів. Кацу зміг все ж добитися приязного ставлення від коваля, але нічого важливого той не розповів. Все проклинав міську гвардію та всіх, хто попадав на очі. Окремо вилив відро бруду на гвардійця Морта - мовляв, той вислужується та хвилюєтсья за свою дупу, але боїться всього. І взагалі свою роботу виконувати не вміє, але управителю голову зміг задурити. 

   До Гестії я тепер приходив рідше, адже вночі ми спали. Я знав, що наставниця зараз думає зовсім про інше, і що під час цього процесу її перебивати не потрібно. Тому я слухняно чекав натяку від наставниці, коли ми знову зможемо побути разом.

   Трохи підозрілим мені видався Паул, особистий лікар управителя та й взагалі місцева знаменитість. Непривітний стариган користувався неабиякою шаною в городян. Ті казали, що Паул врятував Шелфілд від епідемії якось, що золотий він чоловік від Бога. А чому такий похмурий та бурчить? Бо багато хворіб через себе пропустив за довге життя. Мовляв, носить те все глибоко в собі.

— І що, уб’єте мене за те, що я звичайним цілительством займаюсь?

— Ми не для таких справ тут. Хочемо вашу думку почути. Ви ж досліджували кожне тіло. Так?

   Бесіду з лікарем вів Кацу. Я ж стояв поряд та спостерігав. Гестія продовжувала вести розмови з міськими гвардійцями, вона зосередилась на самотніх прогулянках, і все більше часу тепер ми проводили удвох з нашим сенікарійцем.

— Це моя робота. Ви ж розумієте, що лікар не тільки лікує? І що практично кожен померлий городянин потрапляє до моїх рук. Я не тільки працюю з нашим управителем, до мене багато людей звертається за допомогою.

— Знаємо, звичайно. У лікаря багато обов’язків. Ви, мабуть, давно працюєте для жителів Шелфілда і допомагаєте їм?

— Більшу частину життя. Ще наш управитель народився, а я вже був цілителем у його батька. Ну то що ви хочете запитати? У мене небагато часу.

— Розкажіть про характер ран. Про те, як померли ці люди.

— Глибокі колоті рани, багато різаних теж. Вбивця, вочевидь, дужий чоловік. Нападав зненацька та наносив велику кількість ударів. Не професіонал.

— Що маєте на увазі?

— Він не знає, як бити, от так мені здалося. Діє як м’ясник. Або не вміє інакше, або не хоче.

— А щось особливе можете сказати про лезо його клинка?

 — Ні, ми про це вже думали. Звичайне лезо, нічого особливого. Короткий одноручний меч. Зброя не змінюється. Лезо гостре.

   Старого Паула дійсно можна було запідозрити у чаклунстві: на дерев’яних поличках його кабінету стояло безліч різнокольорових скляних пляшечок, книг, та незрозумілих предметів. Якісь камінчики, кристали, фігурки… По-правді, таких людей багато і сьогодні є, і тоді було, хто не вивчає магію напряму, але має певний інтерес до заборонених наук. Ходить межею. Вбивати їх поки немає за що, в принципі, а от провести виховну бесіду – корисно.

   Виходило, що ціль нашого маніяка – саме смерть людей. Він не наносив специфічних ран, не глумився над тілами жодним чином. Нічого не знімав з тіл. Тільки карти залишав. Валет та дама в пари аптекарів. Шістка у волоцюги. Червова дев’ятка у дочки коваля Гарвіна, пікова сімка у пані Вів’єрн, котра, ймовірно, була повією. Убивав непрофесійно, а як умів. Так битиме пересічний городянин, якщо візьме до рук меча.

   Коли ми виходили з кабінету лікаря, я підійшов до нього та тихо сказав без загрози в голосі, так м’яко, як тільки міг:

— Ви виконуєте неймовірно цінну роботу. Хороших лікарів мало у наш час. І я дякую вам за відповіді, за допомогу! Але. Якщо коли-небудь стане відомо, що ви серйозно захоплюєтеся магією, вивчаєте її, та ще й практикуєте – нам доведеться зустрітися знову. Довгих вам років життя, пане лікарю! Будьте розумні.

   Я і Кацу вийшли з кабінету та ввічливо зачинили за собою двері. Чомусь я думав, що похмурий лікар вийде за нами, почне обвинувачувати в погрозах, або й взагалі скандал здійме. Прокляне, плюне в слід. Однак Паул не сказав нічого. Залишився у своєму кабінеті і не вийшов за нами. Видно точно зрозумів, про що я йому говорив. І нехай. Можливо і не зійде на хибну доріжку на старість.

— Ну ти й видав – Ледь помітно усміхнувся Кацу, коли ми знову вийшли надвір. З неба падали самотні сніжинки, а вітер грався з декоративними прикрасами, що очікували на міське свято незабаром. Стукав дерев’яні вивіски різних закладів, намагався проникнути під нашу броню.

— Так а що? Ти сам все бачив, Кацу. Точно пов’язаний з чарами, навіть якщо несильно. Треба буде внести його до списку. Джереому розповімо. Щоб потім якщо що – мати на увазі.

— А от взагалі, що думаєш, Флоріане? Має він якесь відношення до вбивств?

— Не відчуваю загрози та зла. Мене більше священник цікавить…

   Кацу ствердно кивнув. Отже, теж про отця думав.

   Дійсно, насторогу у мене викликав міський священник, отець Костянтин. Якась неприємна енергія від нього йшла, коли ми бесідували вперше. Мені, звісно, далеко до інтуїції слідопита, я не володів тоді навичками розслідування та допиту на потрібному рівні, але…

   Та й очі бігали у Божого слуги, коли ми розпитували його про те, чи, бува, не помічав він щось дивне у своїх прихожан останнім часом. З отцем ми спілкувалися ще втрьох, тоді у залі. Костянтин займався похоронними процесіями в місті, можна сказати – був наступним пунктом, куди відправлялися нещасні вбиті після старого Паула. Власне, наставниця і дала нам “добро” на більш приватні бесіди з трьома особами: начальником гвардії Мортом, лікарем Паулем та отцем Костянтинтом.

— Гвардієць щось приховує – Давала розпорядження вона – Але з ним не перетискайте. Чоловік на нервах і п’є часто. Секрет там не особливо важливий… І не бачу від нього концентрованого зла. Далі. Лікар Паул. Ось там відчуваю сліди магії, правда дуже слабкі. Придивіться. Поспілкуйтеся. Щодо священника – з ним поговоріть більш жорстко, не грайтеся. Теж щось не каже, дивно поводиться. Все зрозуміли?

— Так – Майже одночасно відповіли я і Кацу.

— Тоді вперед. Останнє вбивство відбулося тиждень тому. Скоро – міське свято. Наш маніяк скоро захоче нанести новий удар.

   Ось так і вирішили ми навідатися до лікаря, потім – до священника, а ближче до вечора – провідати начальника гвардії міста Шелфілд. Той якраз трохи вип’є та буде більш податливим до тісного спілкування.