Глава 42 (2) від 05.09 (2)

— Де бійка? — відразу спохмурнів лікар, набуваючи ділового вигляду. Всі залишки романтики з нього відразу вивітрилися.

— У кафе через дорогу, — поспішила повідомити Валентина. — Перепили, теж святкували, — зауважила в'їдливо, — і щось не поділили. Так їх із приймального направили до нас. Але вони і зараз продовжують один з одним задиратися. Прийомне вже викликало поліцію, та тільки коли ще та приїде (судячи з усього, у них сьогодні і так багато викликів), а допомога постраждалим потрібна якнайшвидше…

Дорошенко підхопив термос і попрямував до виходу, на ходу віддаючи медсестрі розпорядження:

— Набери Олега Олександровича, він якраз живе неподалік…

— Угу, вже дзвоню… — закивала медсестра.

— Я… ще зайду… — пробурмотів Ведмідь Маші, пригальмувавши біля дверей, через які долунав віддалений шум, і залишив палату.

Вона не встигла прочитати, що було в його швидкому погляді, який він кинув на неї перед відходом. Натомість Валентина, яка зіпсувала їм вечір, здається, була задоволена, що завадила особистій зустрічі. Бо посмішка в неї була надто вже задоволена. Ну, воно й зрозуміло. Цікаво, а якби не бійка, вона просто вигадала би привід, щоб їх розлучити?

Коли двері палати зачинилися під рукою улюбленого лікаря, у душі Марії наче світло вимкнули. Здавалося, що він її кинув у найромантичніший момент. Хоча ні, не лише романтичний, а й дуже небезпечний, який міг завести їх обох надто далеко. Так, напевно, все на краще. Вони не мали робити те, що зробили, не тут і не так. Невже не можна було почекати якихось пару днів, щоби все було правильно? Щоб не відчувати себе мишею під віником, яку зі шматком сиру в лапах застукала сердита господиня.

Зсередини піднялося таке огидне відчуття, ніби стороння людина побачила її роздягненою. Причому цей сторонній був якщо і не ворогом, то точно налаштований негативно. Навряд чи Валя розпускатиме чутки, це не в її інтересах, але все ж таки… Чому на душі стало так гидко? Де вся та романтика, яка зовсім недавно витала у повітрі? Куди зникла?

Ковтаючи злі сльози, які раптом заструмували по щоках, дівчина вимкнула свічки-серця і сховала назад у пакет залишки зефірного букета. Солодкого вмить розхотілося, настрій впав нижче плінтуса. Зараз ніщо в палаті не нагадувало про нещодавній сабантуй, хай хоч головний лікар заходить із перевіркою! І чомусь дуже захотілося, щоби зайшов. Може, хоч так вляжуться неприємні відчуття.

Ще раз обміркувавши ситуацію і відчувши нову хвилю сорому, Маша оцінила подію з двох боків. Вона злилася, що Валентина наче потопталася брудними ногами по сокровенному, але водночас була їй вдячна, адже та своїм приходом не дозволила наробити помилок. Але Ведмедя відпускати все одно було шкода.

Дівчина тремтячими пальчиками торкнулася губ, де нещодавно були його губи. Прислухалася до відчуттів, спробувала зосередитись на поцілунку та відключитися від того, що сталося після. Марія подумки намагалася розмежувати улюбленого лікаря, який, по суті, не зробив їй нічого поганого (принаймні поки що) і хтивого бороданя з минулого, образ якого знову сплив у пам'яті, викликаючи огиду.

Так, спокійно, дихаємо та думаємо про хороше! Міхаель не той гад і не зайшов би далі проти її волі. Їй дуже хотілося у це вірити. Якби медсестра їм не завадила, вони провели б разом більше часу, все з'ясували і… Ні, Маша відразу засоромилася і відчула себе егоїсткою. Дорошенко зараз на роботі, його допомога потрібна людям, а вона захотіла отримати весь його час собі. Не можна так, хіба має право бути такою жадібною?! Він насамперед лікар, а потім уже потенційний кавалер. Кавалер, який сьогодні надто поспішив. І як йому тепер у вічі дивитися?

Перебуваючи в повному сум’ятті почуттів, Марійка визирнула у вікно і з подивом виявила, що почалася хуртовина. Сніг планомірно замітав доріжки та лави, вкриваючи все довкола білим покривалом. Ось тобі й настала весна, зарано зраділа. А вечір так добре розпочинався… Але Міхаель Олегович пішов. І коли вони тепер побачаться знову? Зважаючи на наплив пацієнтів, не раніше ранку? Чи Дорошенко все ж таки загляне одним оком перед сном?

Ех, знала б вона тоді, чим скінчиться їхня мимовільна суперечка, тисячу разів би подумала, перш ніж відпускати його на такій ноті…