Глава 42 (1) від 05.09 (1)

Спочатку Маша здивувалася і розгубилася, але потім піддалася невідомим донедавна почуттям, які паморочили голову. Так ось він який, перший поцілунок... Все це було новим для неї, але неймовірно приємним, бажаним та хвилюючим. Ласкаві дотики поступово ставали все наполегливішими, потім чоловічі губи поглибили поцілунок, підносячи на новий рівень насолоди. Незнайомі відчуття розбурхували кров і змушували хотіти... Чого саме, дівчина не знала, але відчувала спрагу, що поступово зростала.

Однак коли чоловічі руки почали погладжувати жіночі принади, недвозначно демонструючи, що їхній володар бажає більшого, ніж просто поцілунків, Марія злякалася, спрацював внутрішній стоп-кран. Вона нічого не могла із собою вдіяти, до неї відразу повернулися колишні страхи, а в пам'яті виник образ бородатого чоловіка з річки, який тягнув до неї руки та лапав у недозволених місцях, викликаючи огиду. Захотілося відштовхнути, втекти, сховатися, майже як тоді.

Марійка не чекала від Ведмедя такого натиску прямо в лікарні. Це було надто раптово, надто поспішно, надто… Не так вона хотіла віддати перший поцілунок, і, можливо, навіть втратити цноту, не в убогій палаті із заляпаними кров'ю стінами та лікарняними запахами. Ще кілька хвилин тому все було чудово, але не зараз, тепер все змінилося. Реальність вилилася холодним душем, вириваючи із солодкої млості, повертаючи до дійсності.

Дівчина інстинктивно відсахнулася і, наскільки дозволили ослаблі руки, відштовхнула лікаря від себе. Погляд у чоловіка був трохи шалений, а вигляд розпалений, і це лякало ще більше. Між ними вже не було тієї загадковості, яка таїла в собі невідомі сюрпризи, на її місце прийшли сором, незручність і… відлуння небезпеки. А що було б, якби вона його не зупинила? Дорошенко зовсім втратив би голову і перейшов межу?

— Пробач, я… — Міхаель нервово провів рукою по волоссю, — не мав тут, отак. Тим паче, поки ти не виписалася з лікарні. Поспішив… — він намагався заспокоїти нерівне дихання.

— Так, не мали… — погодилася Марійка.

Можливо, тоді в неї не виникли б неприємні асоціації, які, як виявилося, й досі живуть не лише на дні свідомості, а й у тілі. Еге ж, не так уже й легко позбутися колишніх психологічних травм, які переслідували роками. Вони знову готові підняти голову від кожної дрібниці чи схожої ситуації. Можливо, якби Міхаель поголив не тільки тіло, а й обличчя, прибравши головний її тригер — бороду, тоді б у неї більше не прослизало б хворобливих спогадів… Хоча його надто сміливі дотики теж зробили свою справу. Одна річ — поцілунки, і зовсім інша — решта його подальших дій.

Обоє мовчали, намагаючись привести почуття до більш-менш адекватного стану.

— Послухай-но, я… — Міхаель першим взяв емоції під контроль та спробував порозумітися.

І невідомо, чим би все скінчилося і що вони могли б наговорити одне одному, якби двері палати не відчинилися під рукою Валентини. Що закономірно, без стуку. Вона що, за ними стежить?

Маша машинально ще далі відсунулася від лікаря, аби зберегти хоча б трохи зовнішньої пристойності. Мабуть, на її обличчі позначилося полегшення, бо Міхаель Олегович невдоволено підібгав губи, ніби це його добряче зачепило і засмутило. Завмерши ненадовго, він підвівся зі стільця і ​​таки відійшов. Дорошенко явно віддалився, тепер його очі дивилися суворо, ніби вони були лише лікарем і пацієнткою. Між ними наче холодок пробіг, і Марії не сподобалися ці почуття.

Валя кашлянула, нагадуючи про свою настирливу присутність, і струснула білявими кучерями. Хм, ну от, знову. І заради кого тільки волосся накрутила та очі підвела? Багатозначно оглянувши святкову обстановку, частування та свічки на тумбочці, медсестра підібгала губи. Зрозуміла, що тут відбувається, не могла не зрозуміти, тому й скривилася, не змогла втримати обличчя.

— Міхаелю Олеговичу, я вам телефонувала, — почала невдоволено, — але ви, як розумію, були дуже зайняті… оглядом, — сказала з натиском, — і у вас, мабуть, телефон стоїть на беззвучному. У когось свято, а комусь доводиться працювати, — і гострий погляд на Марійку.

— Валентино, менше лірики! — обсмикнув її Міхаель. — У тебе щось термінове, якщо вже ти вдерлася без стуку та обривала мені телефон?

— Там масова бійка, багато постраждалих… — медсестра знову дивилася на Міхаеля, не приховуючи докору, наче він чимось її образив. — Без вас ніяк.