Глава 41 від 14.09

Так, на вечірню зустріч із Ведмедем Машка чекала з особливим нетерпінням, але водночас і з побоюванням. День закоханих у лікарні... Як це буде? Чи зможуть вони з Міхаелем Олеговичем трохи побути вдвох? Чи не завадить медперсонал, який майже завжди приходить невчасно? Чи не буде термінових пацієнтів, що цього святкового дня було б зовсім не дивно?

Зрештою, коли до неї завітав улюблений лікар, дівчина була на нервах. Проте вона ретельно (наскільки це було можливо у лікарні) підготувалася до святкових посиденьок: гарно підколола волосся, а замість халата чи балахона зі спортивними штанами одягла молочного кольору в'язану сукню до колін (яку напередодні спеціально для такого випадку захопила з дому). У ній було дуже затишно і тепло, та й виглядала вона досить ошатно, але при цьому не надто яскраво. Зв'язані бабусею гетри в тон сукні виглядали дуже доречно і доповнили ніжний дівочий образ.

Маша знала, що спочатку Дорошенко прийде на обхід, тож сховалася під ковдрою, щоб не засвітити вбрання завчасно. На щастя, завдяки чудо-гелю Ведмедя нога боліла набагато менше, тому скаржитися йому на самопочуття дівчина не стала і під час обходу поводилася стримано-офіційно, відчуваючи на собі не надто доброзичливий погляд Валентини, яка прийшла разом із лікарем. Коли вони вийшли, Машка всміхнулася, згадавши сповнений обіцянки погляд Міхаеля Олеговича, який той кинув їй перед відходом.

Отже, вечірні посиденьки в силі, треба лише зачекати. І серце підказувало, що цього разу це буде не просто спільне чаювання… Подумавши про те, чи не попросити Ведмедя знову намазати їй ногу, Марія все ж таки відмовилася від цієї ідеї, не бажаючи надто нахабніти, і вилізла з-під ковдри. Вона приспустила гетру, після чого, видавивши трохи гелю, почала намазувати щиколотку, принагідно міркуючи, що до повернення улюбленого лікаря треба б прийняти гарну позу, яка б вигідно підкреслила і саме вбрання, і його власницю. 

Сказано — зроблено. І Михаеля Олеговича, який увійшов до палати, Марійка зустріла ефектно. Обіпершись на подушку і підклавши кулак під голову, вона напівлежала на здоровій нозі, злегка зігнувши хвору, і вдавала, що взагалі не думає про якихось там харизматичних чоловіків у білих халатах, а просто дивиться щось у телефоні, хоча вся звернулася в слух і засікла наближення знайомих кроків ще до того, як двері відчинилися під рукою Дорошенка.

— Читаєш? — звернув на себе увагу лікар і зашурхотів білим пакетом, який тримав у руці, витягаючи звідти щось досить об'ємне (Маша побачила це бічним зором).

— А, так, переглядаю нотатки до диплома, — майже не збрехала Марія, адже на екрані справді були її записи, от тільки вона навіть не думала читати текст, літери все одно розпливалися перед очима від хвилювання та передчуття. — Ой… — піднявши таки очі від девайса, вона машинально сіла й витріщилася на гостя.

Під пахвою у нього було плюшеве ведмежа, а в руці — букет… із зефіру! Ніжні біло-рожеві квіти в оточенні світло-зелених листочків і шоколадних сердець на довгих шпажках так і манили швидше їх спробувати. Молочний шоколад та зефір, улюблене поєднання.

— Дарувати живі квіти тут, у лікарні, було б не зовсім доречно. Тим паче в тебе все одно от-от виписка, тоді й… Тож ось… — усміхнувся чоловік, простягаючи пацієнтці апетитний букет.

— Д-дякую, — Маша прийняла презент, вдихаючи аромат солодощів, які відразу ж захотілося скуштувати.

— І можеш пригостити ось цього малюка, — слідом за їстівними квітами у вільній руці дівчини опинився бежево-коричневий ведмедик, який тримав у лапах червоне серце. І як тільки Дорошенко непомітно проніс усе це у відділення? — Це просто подарунок на честь свята, тож бери, не соромся.

На лівому вусі іграшки висіла бирка-листівка, де було написано «Марійчуні від Ведмежатка», і дівчина зворушилася. Великий Ведмідь подарував їй маленького, як вічне нагадування про себе.

— Він такий гарненький, — Марійка любила гарні іграшки. Вона терпіти не могла, коли у них кривий ніс чи очі набакир, як часто буває з дешевими виробами. Ні, ця точно не з простих, дуже якісно зроблена. 

— Тоді годуй нас, господине, — всміхнувся Ведмідь-старший, сів на стілець і поставив на тумбочку дві червоні електронні свічки у вигляді сердець, які попередньо ввімкнув. — Це так, для атмосфери. А це, щоб до мікрохвильової печі не бігати, — цього разу з пакета з’явився термос із чаєм. — Є ще дещо, але давай пізніше…

Маша дістала чашку і налила в неї чаю, Міхаель налив собі в кришку, і настав час братися за солодощі. Дівчина взяла білу квітку, відкусила і заплющила очі від задоволення.

— Ви також спробуйте, зефірки дуже смачні, — схаменулася вона, простягаючи букет співрозмовнику.

— Ну якщо ти так кажеш… — він відламав білий бутон і поклав до рота. — М-м, і справді… О, а цей полуничний! — тепер настала черга рожевої квітки.

— Угу, полуничний, — із задоволенням підтвердила Марія, теж смакуючи рожевий бутон. — І шоколад мій улюблений, — вона спробувала серце.

— Чесно кажучи, я вперше порушую лікарняні правила і влаштовую… святковий сабантуй у палаті, — пошепки зізнався Ведмідь. — Та й наші з тобою вечірні посиденьки і чаювання… 

— Хочете сказати, я єдина пацієнтка, з якою ви пили чай? — серце Марійки забилося швидше.

— Раніше ось так, увечері наодинці в палаті, ні з ким не пив… і надалі пити не планую, — закінчив він після невеликої паузи. — Тільки якщо знову не станеш моєю пацієнткою.