Глава 40 (1) від 11.07

Ранок чотирнадцятого лютого виявився сонячним. Маша так довго чекала на цей день, свято Закоханих було все ближче і ближче і нарешті прийшло. Вона прокинулася в чудовому настрої, лише нога після невдалого падіння в дельфінарії боліла сильніше. Немає нічого дивного, що вчорашня пригода дається взнаки, але якщо через це Машку випишуть на день пізніше…

— Зі святом! — у палату, як завжди без стуку, зазирнув Вовк. Зважаючи на все, вирішив зробити позаплановий ранковий обхід. Був сам-один, без медсестри, а в руці тримав щось невелике і червоне.

— І вас, — обережно відповіла дівчина, спостерігаючи за наближенням чоловіка і не знаючи, чого від нього чекати.

— Це тобі, — він простягнув їй брелок-серце з напівпрозорого червоного акрилу зі скошеними гранями, на якому було написано «Марія». — Нехай лишиться на добру згадку.

Еге ж, символічний подарунок.

— Вибачте, але я вам подарунок не приготувала, — Марійка не поспішала приймати презент, не бажаючи заплутати й без того непрості стосунки.

— Та і біс із ним, ми ж не у стосунках. А це… це просто брелок, нічого більше, — Олег Олександрович не прибирав руку. — Ну ж бо, не ображай мене.

— Дякую, — трохи повагавшись, Машка все ж таки взяла подарунок, зважаючи на все, прощальний. — На добру пам'ять, — ніби намагаючись переконати в цьому себе, повторила вона.

А гарне серце, наче кришталеве, світло так і грає на гранях. Були б від самого Вовчанського такі приємні враження, як від його подарунка. Але надмірна наполегливість молодого лікаря та його дивне споглядання викликали занепокоєння, хоча Марія зовсім не ставилася до нього погано і була вдячна за все добре, що він зробив для них із бабусею.

— Як почуваєшся? Таки виписуватимешся? — спитав він.

Незважаючи на м'якість тону, яким це було сказане, Маші чомусь не хотілося говорити Вовку про свою проблему, і ще більше не хотілося, щоб він її чіпав і оглядав ногу. Ні, всі свої скарги вона висловить лише Ведмедеві та нікому іншому!

— Збираюся. Але все залежить від лікаря, — відповіла Марійка ухильно.

— Ну так, ну так… — похитав головою Олег Олександрович. — Мені сьогодні треба раніше піти, тому… — зважаючи на все, він хотів сказати щось іще, однак в палату зазирнула медсестра. — Що ж, одужуйте, — швидко попрощався чоловік і з небажанням покинув палату.

Коли лікар пішов, Марія деякий час роздивлялася серце, а потім повісила його на рюкзак. Ну а що?! Як і казав Вовк, це просто брелок, ні більше й не менше. Дуже милий подарунок, до того ж із її ім'ям. Подумавши трохи, прибрала серце з рюкзака та повісила на ключі. Нема чого всім без розбору знати, як її звуть.

А тепер би Ведмедя побачити якнайшвидше й дізнатися, що там із ногою. Але коли він прийде? Доведеться чекати обходу... А втім, навіщо ж чекати?! Якщо гора не йде до Магомета, то він сам до неї завітає! Іншими словами, Маша вирішила розвіяти страхи та сумніви, до того ж жадала якнайшвидше побачити улюбленого лікаря, а не чекати загального обходу.

«Доброго ранку, чи скоро ви будете?» — діставши телефон, написала вона Дорошенкові.

«Вже під'їжджаю…» — була швидка відповідь.

«Під'їжджає…» — з радісним передчуттям подумала дівчина.

А це означає, що скоро буде. Тож, нашвидкуруч привівши себе до ладу, вона пошкутильгала в ординаторську, прикидаючи, чи вже пішов Вовчанський.

Ну що сказати?! Ввійти вона туди ввійшла, проте не чекала того, що довелося побачити всередині. Оскільки лікарі якраз заступали на зміну, а в травматології працювали поголовно представники сильної статі, то в ординаторській в цей час переодягався натовп напіводягнених чоловіків. Вовк так і завмер із задертою ногою, дивлячись на Марійку на всі очі. Тільки він, на відміну від колег, переодягався не з цивільного в медичний костюм, а навпаки. Так що одна штанина джинсів була вже на ньому, а в другу він, стоячи літерою «зю», саме сунув ногу.

— Ой, п-пробачте, — Машка навпомацки позадкувала і раптом врізалася спиною в когось, хто саме зайшов слідом за нею, після чого сильна рука закрила їй очі, тоді як інша обійняла за талію, припідняла і потягла назовні.