Глава 39 (1) від 08.06

Марійка з деяким хвилюванням чекала повернення лікаря, гадаючи, що саме йому знадобилося в аптеці. Довго перебувати у невідомості їй не довелося: повернувся Дорошенко досить швидко. В руках у нього, крім тюбика з лікувальним гелем, був новенький бандаж для гомілкостопа, і явно недешевий. Відчинивши дверцята з боку Марії, чоловік попросив її розвернутися в кріслі й витягнути хвору ногу, після чого присів і почав розшнуровувати черевик юної пацієнтки.

— Я намагатимусь швидко, щоб ти не змерзла.

Здається, вона вже звикає бачити його біля своїх ніг. До хорошого взагалі швидко звикаєш.

— Ой, — здригнулася Маша, коли він почав повільно знімати з неї черевичок.

— Вибач, поспішив, — зупинився лікар. — Знаєш, давай краще в машині, — вирішив він і підвівся. — Гель і без того холодитиме, а на вулиці ще не весна. Там я нікуди не поспішатиму.

Міхаель Олегович обійшов автомобіль, сів на місце водія і повернувся до дівчини:

— Давай сюди ніжку.

Машка сама обережно стягнула черевик, розвернулася, приймаючи найзручніше положення, і простягнула Ведмедю ногу. Поза була, м'яко кажучи, не найцнотливішою. Та й взагалі, з боку вся ситуація, напевно, виглядала провокаційно і… досить інтимно. Але гаразд зовнішній бік питання, а от внутрішній...

Серце Марії билося в подвоєному темпі, поки чоловічі пальці обережно наносили прохолодний гель, а потім надягали бандаж на постраждалу щиколотку. Дівчина відчувала кожен дотик так гостро, ніби була оголеним нервом, чутливим до найменших вібрацій.

— Так буде надійніше, аніж просто еластичний бинт. Тим паче після сьогоднішнього, — говорив лікар, а сам тим часом дивився зовсім не на ногу, і від цього погляду очі в очі у Машки не тільки пересохло в роті, а й у горлі виникла справжня Сахара.

Міхаель був зовсім поруч, і Маша знову відчула свіжий запах його гелю для душу, в якому відчувалися нотки цитрусу. Приємно, хвилююче. Який же він... Мабуть, вона дивилася на Ведмедя як закохана дурепа. Ну і нехай. Машинально облизнувши губи, дівчина помітила, як розширилися зіниці чоловіка, і раптом злякалася.

— Д-дякую, — пробурмотіла вона і відсторонилася, одночасно докоряючи собі і за боягузтво, і за зайву сміливість. Ще б руку йому на плече поклала, ага.

Обережно вивільнивши ногу з його пальців, Марійка зніяковіло відвела очі й почала взувати. Дорошенко кашлянув і завів мотор.

— Зараз відвеземо твої речі на просушування, а потім повернемося у лікарню, — він плавно рушив із місця.

Зрештою Міхаель відвіз Марійчині речі до неї додому і сам піднявся на поверх, залишивши підопічну в машині, щоб зайвий раз не турбувати її ногу.

— Твоя матуся вже повернулася з роботи і чомусь дуже зраділа моєму візиту, — сказав він, коли повернувся. — На чай запрошувала… Але нам уже час їхати, тож я пообіцяв прийти на чаювання після твоєї виписки. Точніше, привезти тебе після виписки, а там уже…

Серце дівчини знову застукало швидше. Отже, він знову, причому прямим текстом, каже, що збирається підтримувати стосунки навіть після того, як Маша залишить лікарню. Можна більше не боятися, що їхні шляхи розійдуться, а отже немає сенсу триматися за перебування в палаті як за єдину можливість його бачити. І їй захотілося виписатися якнайшвидше, щоб Ведмідь більше не був скутий по руках і ногах лікарською етикою.

— Ех, а бабусиного пирога я зараз з'їла б, — зітхнула дівчина. — Після плавання апетит розігрався.

— Твоя мати це передбачала, — він простягнув їй скруток, від якого смачно пахло пирогом із малиною. — Повернешся до лікарні та вип'єш чаю.

Дорога вечірніми вулицями не зайняла багато часу, тож незабаром вони вже підрулили до лікарні.

— Дякую за сьогоднішній день, — обернулася до лікаря Марія. — За дельфінів… і за все.

— Чесно кажучи, мені зовсім не хочеться їхати, — Міхаель заглушив мотор і теж повернувся до неї.

— Чому? — схвильовано глитнула вона.

— А про це я розповім тобі наступного разу… — він клацнув її по носу.

— В наступний? Це коли ж?

— Наприклад, завтра. Якраз буде привід… — підморгнув Ведмідь і вийшов з машини, щоб відчинити перед Машкою двері й допомогти вибратися назовні. — Як ти вже знаєш, у мене запланований не лише робочий день, а й нічне чергування…

Завтра, у День закоханих… Він же спеціально так підгадав, еге ж?

— Добре, тоді до завтра, — попрощалася вона і покульгала до відділення.

З бандажем іти було набагато легше, хоча, якщо чесно, кататися на руках у Ведмедя їй подобалося набагато більше. Але зараз це недоречно, вони обидва це розуміли. Обернувшись біля вхідних дверей, Марія на прощання махнула рукою чоловікові, який, як виявилося, стояв біля машини і дивився вслід юній підопічній.

Піднявшись у ліфті на поверх, Маша поспішила в палату, переодяглася і, дошкандибавши до мікрохвильової печі, заварила чай. Сидячи в палаті та насолоджуючись пирогом, дівчина прокручувала в голові події цього дивовижного дня. Дельфіни, дельфінчики... Вона вже майже забула про дитячу мрію, перевела її в розряд потенційних бажань, на які поки що немає коштів, але відпустити які теж шкода.