Глава 37 (1) від 27.03

Маша з радісним нетерпінням увійшла до будівлі дельфінарію, передчуваючи чудовий вечір. Проте дівчина намагалася стримувати емоції і не надто поспішати, тому знизила швидкість і повільно кульгала коридором, щоб не перевантажувати ногу. Підніматися сходами їй допомагав Міхаель, який однією рукою підтримував пацієнтку, а в іншій тримав її та свої речі.

Вони розійшлися в різні роздягальні, домовившись, що зустрінуться біля басейну. Спочатку Марія соромилася виходити до Ведмедя і, переодягнувшись, деякий час м'ялася біля виходу в плавальну зону, поправляючи чорно-бірюзовий купальник і смикаючи барвисте парео, яке обв'язала навколо стегон.

Але її гукнув зі спини дитячий голос:

— Тітонько, а ви такоз пваватимете ф дельфінами?

Обернувшись, Марійка побачила світловолосу дівчинку років чотирьох чи п'яти, одягнену в малиновий купальник, яку помітила ще в роздягальні. Але тоді мала була зайнята перевдяганням, а зараз Маша стояла у неї на шляху, так що потрапила в зону уваги.

— Так, давно про це мріяла, — всміхнулася дівчина спочатку дівчинці, а потім її матусі, яка тримала доньку за руку.

— І я, я тез! — усміхнулася і малеча. — Підемо вазом!

Ну як тут було відмовитися?! Машка із силою видихнула, щоб надати собі впевненості, і разом із випадковими знайомими дуже обережно, щоб випадково не послизнутися, накульгуючи вийшла до басейну. Еластичний бинт вона зняла, щоб не намочити, тож тепер ногу ніщо не стримувало і поводитися з нею треба було ще обережніше.

— Зустрінемось у воді! — помахала Маша дівчинці, яка кивнула і з захопленням попрямувала до басейну, де плавало цілих чотири дельфіни, на двох із яких уже каталися «пасажири»: хлопчик у салатовому рятувальному жилеті та молода дівчина.

Озирнувшись, Марійка побачила Міхаеля, який стояв у компанії світловолосої дівчини-тренера з пишним бюстом, одягненої в гідрокостюм. Вони про щось говорили (напевно, про майбутнє заняття), але Марія майже забула про дельфінів і просто витріщалася на Ведмедя.

Нарешті вона бачила його тіло не тільки без халата, а й взагалі без одягу, якщо не рахувати вільного крою чорні плавки-шорти до коліна. Красиво окреслені м'язи, плаский живіт, гладенька шкіра, ніякої зайвої рослинності, від одного вигляду якої Машку просто коробить і до горла підступає нудота, а в пам'яті виникають не найприємніші спогади. Боже, який же він… Аж у роті пересохло.

— Готова зайти у воду? — помітивши її, Дорошенко підійшов ближче і, нахилившись, шепнув майже на вухо, викликавши натовп мурашок. — Я попросив дати нам тренера-дівчину. Думаю, так тобі буде спокійніше.

Марія автоматично поглянула на трьох інших тренерів, які виявилися чоловіками, один із них ще й із борідкою, і зіщулилася, після чого послала вдячний погляд Ведмедю… і знову на нього задивилася. Її підкуповував і він сам, і його усмішка, з якою лікар дивився зовсім не на симпатичну білявку-тренера, а на… Машу, скромну студентку з не найбільшим розміром грудей і не дуже визначною зовнішністю.

— Знімайте парео, воно вам тут не знадобиться, — сказала тренерка, яка назвалася Світланою. — Ви добре плаваєте? Можемо видати жилет.

— Н-не треба, — чесно кажучи, Марійка не надто хотіла залишатися в самому лише купальнику, демонструючи Міхаелю оголені стегна, але лізти у воду в парео було би безглуздо, тож вона з небажанням стягнула напівпрозору тканину і нервово переступила з ноги на ногу, відчуваючи себе майже голою. Давно вона не була в басейні, та й на пляжі також, зовсім відвикла.

— Вдалий купальник для плавання з дельфінами, де нічого не розв'яжеться і не злізе у найневідповідніший момент, — Дорошенко оглянув її з пильною увагою, наче погладив, і до щок дівчини прилила кров.

Як добре, що в неї верх взяла скромніть і вона не стала брати роздільний купальник на зав'язках, інакше справді можна було потрапити в незручну ситуацію.

— А ви плавати не будете? — спитала затамувавши подих, і сама не до кінця розуміючи, чи готова вона опинитися у воді разом із ним.

— Я постою тут і пофотографую, буде тобі на добру пам'ять, — відмовився він. — Дай мені свій телефон. Там достатньо місця? Можу навіть зробити відео. Або давай я на свій зніму.

— Ні-ні, краще на мій! — відразу відповіла Марія, яка була не готова, щоб усі її сьогоднішні світлини опинилися на його смартфоні. — У мене достатньо місця, — вона, трохи подумавши, відключила функцію блокування екрану (щоб не довелося щоразу розблоковувати при простої) і подала йому телефон, а решту речей, включаючи парео, поклала на одне із сидінь.

— Багато місця — це добре. Тоді в тебе після сьогоднішнього купання залишиться багато спогадів… — з ентузіазмом відгукнувся чоловік.

«І головним із них будеш ти!»

Цього вона, звісно, ​​не сказала. Та й взагалі, це якось несправедливо до дельфінів, які й мають стати зірками вечора.

— Тут можна робити фото під час зйомки? — Міхаель Олегович намагався розібратися, як користуватися камерою в її девайсі. Ну так, у нього ж інша марка телефону.

— Угу, треба тиснути ось сюди, — тицьнула вона пальцем у потрібне місце і попрямувала до Світлани, яка провела для неї короткий інструктаж.

Намагаючись придушити хвилювання, Маша з легким побоюванням пошкутильгала до спеціальної платформи, на яку зазвичай вистрибують дельфіни під час вистав і з якої вона мала зайти у воду, але голос Міхаеля зупинив на півдорозі: