Глава 36 (1) від 29.02

Увечері справді пройшов дощ, але до ночі закінчився. Хоч би у неділю була гарна погода! Марія просила про це Боженьку і перед сном, і після пробудження, і її молитви були почуті! Близько десятої ранку, коли Дорошенко зайшов за нею і допоміг написати записку для чергової медсестри з проханням відпустити на кілька годин, з-за хмар з’явилося сонечко. Калюжі ще не висохли, але прогноз обіцяв суху погоду та мінливу хмарність, так що все інше вже дрібниці.

Цікаво, чи розумів Ведмідь, що з Марійчиного боку візит до бабусі — додатковий привід провести день разом із ним? Ні, допомога бабулі, зрозуміло, була потрібна, бо її в лікарню не затягнеш, а ногу оглянути треба, але про це можна було б попросити когось іншого... Хоча ні, комусь іншому бабуся Єва не далася б. Більше того, на вихідні вона спеціально приїхала погостювати до доньки та онуки. Тож зрештою Маша знову везла Міхаеля до себе додому.

Коли мати вранці пішла на роботу (що вдієш, часом вона працює навіть у неділю), бабця, мабуть, вирішила трохи покулінарити і приготувала домашніх вареників із м'ясом, щоб нагодувати «гостя дорогого». Про ці її старання Машка дізналася, коли переступила поріг квартири і відчула апетитні запахи. Бабуся, яка вийшла назустріч гостям, не тільки дуже зраділа приходу Міхаеля, а й зустріла як рідного.

— Запіканка доходить у духовці, а тертий пиріг уже на столі, — повідомила вона. — Міхаелю Олеговичу, ви любите малину?

Щоб Ведмідь та малину не любив…

— Навіть дуже, — підтвердив той.

— От і добре, — бабуня навіть долоні потерла від ентузіазму.— Тоді мийте руки за стіл.

— Може, спочатку я огляну вас? — Запропонував лікар. — Мені просто не терпиться дізнатися, як ваші справи. Виглядайте чудово!

Оля-ля, чи вирішив зайти з компліментів? Бабулі таке подобається.

— Скажете теж, — передбачувано зніяковіла вона, але виглядала дуже задоволеною. — Просто жінка має вміти за собою доглядати. Чого не скажеш про нашу Машку… — звично пробурчала бабуся. — Ходить у своїх спортивних костюмах і балахонах, ніякої жіночності.

— Бабусю… — тепер уже настала черга бентежитися Марійці.

— Гадаю, у такому стилі теж є свої плюси, — говорив Дорошенко, а сам паралельно оглядав і обережно обмацував ногу колишньої пацієнтки. — Для дівчини так безпечніше, менше чіпляється всяких покидьків.

— Іноді я думаю, хай би краще чіплялися, бо в неї ж на горизонті повний штиль, — пробурмотіла бабця. — Ну, окрім Миколки, той і без того як реп’ях завжди поряд.

— Так уже і штиль? — уточнив Міхаель, а сам чомусь усміхається.

— Та повнісінький! — закивала бабуся Єва, напрочуд слухняно повертаючи ногу то в один бік, то в інший і даючи можливість лікареві робити свою роботу. — А їй уже майже двадцять два, давно час до шлюбу!

Ведмідь кашлянув.

— З цим би я не поспішав, до чого їй квапитися? — і кинув швидкий погляд на Марійку. — Спочатку хай отримає диплом, знайде справу, якою захоче займатись, а там й одружитися можна. Головне — знайти людину по серцю, щоб потім ні про що не шкодувати.

О-о-о, це був благодатний ґрунт для обговорення, і бабуня миттю поскаржилася, як важко зараз зустріти порядного хлопця, що «в цих інтернетах» самі лише ошуканці і що сідати в машину до малознайомих чоловіків мало не небезпечно для життя. У цьому Марія була з нею згодна і всоте запевнила старшу родичку, що якщо їй і треба кудись їхати не громадським транспортом, то вона викликає таксі, а не ловить попутку.

На цьому бабуся трохи заспокоїлася і вислухала поради лікаря, який залишився задоволений оглядом. Навіть шрами, за його словами, добре зарубцювалися. Так що він порадив мазі та препарати для зміцнення кісток, суглобів та хрящів, щоб зменшити ризик переломів у майбутньому. Бабця слухала його з невгасаючим ентузіазмом, чого з її боку по відношенню до лікарів зазвичай не спостерігалося.

А потім бабуня Єва пригощала Ведмедя смаколиками, показувала Марійчин фотоальбом, докладно розповідаючи чи не про кожну світлину, і паралельно знову завела розмову про заміжжя. Іншими словами, вона Машку сватала! Причому так неприховано, що дівчина знову згоряла від сорому. При цьому бабуся звично бурчала на онуку, мовляв, та зовсім від рук відбилася і їй уже давно потрібне міцне чоловіче плече, а потім знову завела шарманку про те, як складно зустріти доброго та надійного кандидата у чоловіки.

— Міхаелю Олеговичу, ви теж поки що не знайшли «свою» людину? Тому ще не одружилися? — запитала бабуся в лоб, і Марійка готова була провалитися на місці від її прямолінійності.

Міхаель якийсь час мовчав, і дівчина вже вигадувала, куди перевести тему, щоб вийти з незручної ситуації, коли він таки заговорив.

— Колись у мене… була наречена, — на обличчя чоловіка лягла тінь. — Але час та відстань не завжди йдуть на користь стосункам. Іншими словами, почуття, які проходять випробування часом, найміцніші.

У Марії кольнуло в грудях. Ще ніколи вона не бачила Ведмедя настільки вразливим і водночас близьким. Захотілося обійняти його за плечі, втішити й…

— Згодна на всі двісті відсотків. Ех, ми з моїм Петриком п'ятдесят років душа в душу... — зітхнула бабця і змахнула сльозу.

— Завжди захоплювався такими парами, — всміхнувся Міхаель Олегович, хоч усмішка й віддавала смутком. — Якщо дивишся на людину і навіть через багато років не шкодуєш про свій вибір, — ще один швидкий погляд на Машу, — тоді місця сумнівам більше нема.