Глава 35 (1) від 06.02

Як би Маші не хотілося, щоб свято настало скоріше, час тягнувся на подив повільно. Чи їй так просто здавалося? Але головне, що Марійці ставало все краще і краще: лікувальні процедури дуже допомагали. До кінця тижня лікар дозволив їй спробувати пройтися без ходунків, і Марія, ще ґрунтовно накульгуючи, нарешті прошкутильгала на своїх двох. З незвички вона відчула тремтіння в колінах і, щоб не впасти, їй довелося спертися на руку Міхаеля, який відразу підтримав дівчину і злегка притиснув до себе.

— Ти молодець, гадаю, на початку наступного тижня (у вівторок, максимум у середу) ми тебе випишемо, — він всміхнувся.

— Тобто День Закоханих я таки проведу у лікарні? — спитала Маша і почервоніла.

— А ти не хочеш? — Дорошенкова рука, що підтримувала дівчину, здригнулася.

— Я… якщо треба, то залишуся стільки, скільки буде потрібно, — вона відвела очі. — Просто… у лікарні свята відчуваються інакше, — і замовкла.

— Буде тобі свято, не сумнівайся, — посміхнувся чоловік. — Медпрацівники такі ж люди, як і решта, і теж не проти час від часу відпочити від лікарняних турбот. Навіть на робочому місці можна знайти момент і трохи розвіятися. Тож не опускай ніс! — і підчепив пальцем кінчик її носа, після чого допоміг сісти на ліжко.

— Я тут хотіла дещо попросити… — пробурмотіла Марія. — Знаю, що ви дуже зайняті, але якщо у вас раптом буде вільний час… Загалом, чи не могли б ви оглянути бабусю?

— А що, Євдокія Олексіївна на щось скаржиться? — одразу насупився Міхаель Олегович.

— Та вона ніколи ні на що не нарікає, — зітхнула дівчина. — Навіть із переломом лежала й хоробрилася. Просто… її ж до лікарні не затягнеш, і вона з того часу на огляди так і не ходила. Але якщо ви приїдете, то вона не відмовиться. Вас вона дуже шанує!

— Ну якщо так… — протягнув лікар, — чому б нам не з'їздити до неї, припустимо, цієї неділі? Розвієшся трохи, відпочинеш від лікарні. Я якраз переніс чергування, тож буду вільний.

— Правда можна? — зраділа дівчина, навіть не замислившись, чому він переніс чергування і на який саме день.

— Телефонуй бабусі й попереджай, щоб ми не звалилися їй як сніг на голову. Підозрюю, подібних сюрпризів вона теж не любить, — Ведмідь злегка поплескав Марійку по волоссю. — І давай уже морально готуйся до виписки… і до занять в університеті. Як там твій диплом? Просувається?

— Я вже на фінішній прямій! — кивнула Машка. — Приїду додому, покопаюсь у тих книгах, яких немає в електронному вигляді, і здаватиму чорнову версію на перше прочитання.

— От і розумниця, — його рука знову потяглася до Маші, але потім він передумав і подивився на годинник. — О, мені час пройтися палатами. Якщо за моєї відсутності до тебе загляне якийсь сірий вовк, не піддавайся на його провокації, добре?

— Добре, — не втрималася Марія від усмішки.

Та які там сірі вовки, якщо вона має найкращого та єдиного у своєму роді ведмедя?! Хоча, якщо говорити про вовків, то один конкретний екземпляр таки не залишав спроб заловити її саму в палаті. За минулий час таке траплялося не раз і не два, тому вони обоє, і Міхаель, і сама Маша, вже майже звикли.

— Знову намагаєтеся підібратися до моєї пацієнтки? — резюмував Дорошенко, в черговий раз заставши Олега Олександровича у палаті Машки. Але вже не роздратовано, а якось втомлено, ніби змирився з неминучим злом, яке просто треба перетерпіти, і тим самим демонструючи, що вище за всіх ці сварки та чвари. Справжня поведінка дорослого та впевненого у собі чоловіка.

— Я лише роблю обхід, — незворушно відгукнувся той. — У вас сьогодні і без того багато пацієнтів.

— А чи не зарано для вечірнього обходу? — хмикнув Ведмідь. — І щось я не бачу поряд із вами медсестри, колего.

Загалом, суперечки між цими двома тривали, але вже з меншим розмахом. Може, річ була в тому, що Маша вже готувалася до виписки і скоро мала залишити лікарняні стіни. Хай там як, порівнюючи цих двох, дівчина тяглася до свого особистого лікаря і не втомлювалася милуватися його статною фігурою в білому халаті. Ну а гладенькі груди чоловіка в досить низькому вирізі медичного костюма так і манили, а ще змушували думати, що виріз міг бути ще нижчим.

Щодо погоди, то на вулиці потеплішало, сніг, який ще недавно заметав доріжки та радував око, тепер зійшов. Відчувався подих весни. Хоча хто знає, можливо, землю ще накриють снігопади. Ну і нехай, аби не на День Святого Валентина! Тому що цього свята Маші хотілося тепла і на душі, і на вулиці. Буде вона вдома чи навіть у лікарні, прогулянку ж ніхто не скасовував.