Глава 34 (1) від 21.01

Як і приписав Дорошенко, з понеділка Марія почала ходити на лікувальні процедури. Кабінет фізіотерапії розташовувався відразу у відділенні неподалік ординаторської. І якщо з масажем та лікувальною фізкультурою проблем не виникло, дівчина і сама була спортивною, тому навантажень не боялася, то електрофорез спочатку налякав.

— Та не бійтеся ви так, — усміхнулася фізіотерапевт. — Тут струм дуже малої сили. Я ретельно контролюватиму процес, просто кажіть мені свої відчуття, і я регулюватиму потужність.

Поколювання і справді виявилися майже непомітними, тож невдовзі Маша ходила на процедури чи не із задоволенням. Лежиш собі на кушетці, заплющивши очі і думаючи про Ведмедя, і… Ну от, знову всі думки про нього. Хоча як інакше, якщо він, коли не працював, проводжав її на процедури, а потім зустрічав після них. Не кажучи вже про те, що і в палаті Машки Міхаель Олегович затримувався набагато довше, ніж було заведено, чому вона сама була тільки рада.

На жаль, занадто часто він засиджуватися не міг: у лікарню надходило все більше людей, що впали через ожеледицю, так що лікарі були нарозхват. Але головне, що сама Маша поступово одужувала. Уколи їй більше не робили, лікувальні процедури дуже допомагали, тож незабаром ризик операції почав суттєво знижуватися. Але для повного відновлення фізіотерапію належало продовжувати і конче потрібно було пройти весь курс.

А Марія і не заперечувала, більше того, готова була перебувати під наглядом улюбленого лікаря стільки, скільки потрібно. Щоденні зустрічі з Ведмедем вона чекала як ніщо інше, а його нічні чергування були для неї справжнім святом: їхні спільні чаювання вже стали своєрідною традицією. Однак була пара моментів, які напружували.

У дівчини виникло дивне двояке відчуття. Часом він начебто робив крок їй назустріч, навіть переходив кордон і порушував особистий простір (як тоді, коли без дозволу засунув ложечку в її чашку), даючи незрозумілі надії та народжуючи дивні думки, але потім відступав і намагався триматися офіційно, особливо при сторонніх, а далі знову крокував куди далі, ніж Машка чекала і готова була його пустити, і в черговий раз відступав…

Ця його мінливість викликала занепокоєння. Маша не розуміла, коли Міхаель справжній і наскільки серйозні його наміри. Їй подобалося, коли Дорошенко вимикав режим спокусника і вмикав режим лікаря: перебуваючи у рідній медичній стихії, він був природним, за його поглядами чи словами не ховався подвійний сенс.

Ну і, зрозуміло, не могла не викликати питань їхня незрозуміла конфронтація з Вовчанським, який за будь-якого зручного моменту заглядав до неї в палату, але робив це тоді, коли там не було Ведмедя. Мабуть, бійка з колегою до його планів більше не входила. Однак усі його презенти (то шоколадка, то цукерки, то печиво) вирушали прямісінько до санітарок (що тих дуже тішило), тоді як підношення Міхаеля Олеговича із задоволенням з'їдалися на пару з ним самим.

До речі, Марійка мала рацію відносно підвищеної уваги до Олега Олександровича з боку жіночої статі і, чого вже гріха таїти, сама не була винятком, зрідка поглядаючи на його симпатичне обличчя (але тільки тоді, коли він не бачив, щоб уникнути непотрібної уваги з його боку, якої і без того було дуже багато). Але це так, просто заради естетичного задоволення, не більше.

Ну а що?! Крім нього і Дорошенка тут майже нема на кого дивитися. З'явився, щоправда, ще один молодий і досить привабливий лікар, але він був одружений, решта старших — теж, і тільки ці двоє продовжували тримати оборону свого холостяцького життя. І головне, Вовчанський і справді більше не заглядав у рот Пельзнеру, а став набагато самостійнішим, що не могло не тішити. Якби ще не так напирав, то з ним цілком можна було б потоваришувати.

А ще санітарка потайки шепнула Маші, що пацієнтки прагнуть потрапити саме до Дорошенка, і його колег це злить, особливо Вовчанського, який у відділенні посідає почесне друге місце після Міхаеля Олеговича за рівнем уваги жіночої статі. Може, вони через це і ворогують?

Хай там як, варто було в кінці коридору промайнути високій фігурі Ведмедя, серце Марійки одразу стукало в потрійному темпі. Безнадійна. Юна закохана дурепа, не інакше. Хоча чи так це погано? Незабаром (з Божою поміччю) вона вийде з лікарні і вже не буде офіційною пацієнткою Міхаеля, і тоді… О-о-о, скільки всього тоді можна зробити! Але для початку треба одужати.