Глава 33 (1) від 04.01

Вранці Дорошенко ввійшов до її палати майже без стуку. Чи вона просто не почула крізь сон? З небажанням вилізши з-під ковдри, Маша обернулася до нього, сонна, пом'ята і розгублена. Так рано прийшов... Вчора ввечері явно не хотів іти і вийшов з палати тільки тоді, коли йому повідомили про нового пацієнта, і ось тепер знову вшанував її скромну персону своєю сяйною увагою. Якщо продовжиться в такому темпі, вона остаточно звикне до його присутності, а потім не захоче відпускати.

— Щось трапилося? — пробурмотіла Машка, намагаючись приховати радість від його позачергового візиту.

— Ранок трапився, — всміхнувся чоловік. — Вибач, що розбудив, але мені скоро здавати зміну. Так що прийшов зробити тобі укол, а то потім буду зайнятий. Адже ти сама просила, щоб Валю зі шприцем до тебе не підпускав. Тож вона просто занесе тобі градусник.

З Марійки відразу злетів сон. О так, ніякої Валентини! Тільки його чарівні ручки та нічиї інші!

— Так, звісно ж ​​я готова! — дівчина потерла заспані очі, проморгалася і сіла на ліжку.

— У плече чи стегно? — усмішка Ведмедя стала лукавою.

— У плече, — зітхнула Машка і потягла комір кофти. — Після вчорашнього жахливого уколу моїм ногам потрібен відпочинок.

— Ну, давай у плече, — він знову вколов майже непомітно і приклав вату. — Знаєш, ти неначе маленький зайчик, — його рука тепер не просто лежала на плечі, а ніби трохи обіймала.

— Невпевнена в собі й боягузлива? — припустила вона, піднявши на нього очі. — Он, уколів боюся.

— Ні, зворушлива й мила, — всміхалися не лише його губи, а й очі.

— Я мила, доки не розкрию рота, — не втрималася Марійка. — А потім виносьте святих, — закотила очі вона.

На що Дорошенко тільки хмикнув і допоміг поправити кофту, але руки не прибрав, то й залишив на дівочих плечах.

— Не замерзла вночі? — спитав стурбовано. — Був мороз. Це зараз потеплішало, он, дивись, яка краса за вікном!

За вікном справді була краса. Білий ранок потопав у хороводі сніжинок і наче манив побігати по свіжому снігу. Ех, побігати… Чи скоро Маша зможе хоча б ходити без ходунків?!

— Так хочеться надвір… — мрійливо промовила вона. — Люблю заметіль! Можна мені вийти? Хоча б ненадовго.

— Чому ж не можна?! — він з явним небажанням прибрав руки. — Я теж не проти прогулятися такою сніжною погодою. Зараз здам зміну і можемо піти разом, якщо ти не проти.

— Я тільки за! — миттю вигукнула Машка. — Ой, я це вголос сказала?!

Міхаель розсміявся її рвучкості, але зробив це так добродушно, що ображатися на нього не було жодних сил.

— Ем, просто не дуже хочеться стрибати по кучугурах на одній нозі… — зніяковіла дівчина.

— Тобі й не доведеться, — підморгнув лікар. — Повезу тебе в кріслі, як королеву на троні, там трохи розчистили доріжку. Давай після сніданку?

— А якщо на той час заметіль закінчиться? — у її голосі прослизнуло розчарування.

— Не закінчиться, я дивився на прогноз, — заспокоїв він. — Не сумуй тут, скоро прийду з обходом, — і вийшов.

Потім ненадовго зазирнула Валя і принесла градусник, а перед відходом кинула на Машу вбивчий погляд. Мабуть, налаяв її Міхаель Олегович добряче. Ну а що, так їй і треба! Нема чого пацієнтам усіляку гидоту колоти!

Під час ранкового обходу вбивча аура медсестри, здавалося, досягла максимуму. Міхаель оглядав Марійчину ногу, можливо, навіть занадто довго і ретельно, а Валентина стежила поглядом за його руками і буквально сочилася злістю. Невже він робив це навмисне? Спеціально хотів позлити підлеглу? Але навіщо? Щоб вона потім знову зробила Машці якесь лихо? Чи просто з виховною метою? Ох вже цей Ведмідь, спробуй вгадай його думки і мотиви.

Після сніданку Марія почала одягатися, з нетерпінням чекаючи на прихід Дорошенка. Надто вже довго чекати він не змусив і, як і обіцяв, вкотив у палату крісло-каталку, після чого допоміг дівчині влаштуватися з комфортом. А вона й не заперечувала, навпаки, була рада його турботі.

У коридорі, як і минулого дня, було незвично порожньо (все-таки неділя), тож свідків їхньої маленької вилазки не було. Вони спустилися на ліфті до приймального відділення, з'їхали пандусом і попрямували у бік парку, яким Марійка милувалася з вікна.

Метелиця стала не такою інтенсивною, але сніжок усе ще кружляв у повітрі, тож розчарована Маша не була. Навпаки, так навіть комфортніше, коли гуляєш сидячи, тебе хоча б не замете. Надто вже глибоко вони в парк не заглиблювалися, доріжку розчистили лише до рівня двох найближчих лав, але Машці було достатньо й цього.

Навколо панувала сніжна казка. Гілки дерев і кущів були посипані снігом, лавки теж могли похвалитися сніговими шапками, а пара невеликих ялинок взагалі ледве вгадувалася під білими шубками. Краса! І не тільки довкола, а й поряд із Марією. Стоїть собі у дублянці з хутряним коміром і видихає хмарки пари. Так, Міхаель і справді найкрасивіший, найкращий, най… загалом, най-най!