Глава 32 (2) від 26.12

Лід і справді допоміг, масаж теж, але образа на медсестру не пройшла. Нічого-нічого, їй ця підлота ще гукнеться, є Бог на небі! Хоча б на зло Валі треба провести цей вечір із Міхаелем і не відпускати його якомога довше, а ця стервочка нехай заздрить до нестями! Такі думки, звичайно, віддають дитячим максималізмом, але Маша цілком має на нього право. Тому що вона пацієнтка і вразлива по відношенню до медперсоналу, а Валентина скористалася службовим становищем і виплеснула на неї накопичені ревнощі.

Загалом, на повернення Дорошенка Марійка чекала з величезним нетерпінням дитини, якій пообіцяли подарунок. Ні про які подарунки, зрозуміло, не могло бути мови, але один факт присутності Ведмедя в палаті був для Маші святом. І коли він нарешті прийшов для вечірнього обходу, вона була на сьомому небі. Під час обходу він був сам-один, Валентину із собою не взяв. От і молодець. А якщо її насварив, то взагалі чудово!

— Ну, як ти тут? Лід зробив свою справу? — співчутливо поцікавився чоловік.

— Угу, дякую, — вона протягнула йому льодогенератор, який уже майже розтанув. — Ой, чи його треба санітарці віддати?

— Я заберу, поклади поки що на тумбочку, — лікар підсунув стілець ближче до ліжка і сів. — А зараз давай подивимося твою ногу.

І знову його акуратні пальці мацали і трохи притискали, але Марія вже практично не відчувала болю. Чи то болючий укол таки подіяв, чи то нога Марії одужує.

— Ну як? — схвильовано спитала вона.

— Вже набагато краще, набряк потроху спадає, — врадував Міхаель Олегович.— Гадаю, за кілька днів ми скасуємо уколи і перейдемо на пігулки. Тож тероризувати тебе голками більше ніхто не буде.

— Скоріше б, — пробурмотіла Маша.

— А вранці я вколю тобі сам. Валя більше цим не займатиметься, — сказав він те, що дівчина мріяла почути.

— Дякую! — вигукнула вона. — Я її більше до себе не підпущу! Тільки якщо вмиратиму.

— Сподіваюся, до цього не дійде, — всміхнувся лікар. — Але ж послуга за послугу. Я роблю тобі укол, а ти мені розповідаєш, що у вас тут сталося з Вовчанським, якщо він навіть якось примудрився побачити тебе напівоголену. Чого я не знаю? — приголомшив запитанням він. — Олег Олександрович не зробив нічого… про що мені слід бути поінформованим?

Від його усмішки не залишилося й сліду, погляд був гострий і напружений. Марія зіщулилася. Здається, в ньому знову говорять ревнощі (чи все ж таки занепокоєння?). Хай там як, схоже, режим ведмедя активовано. А сердитий Ведмідь — не найкращий співрозмовник.

— Я… — дівчина опустила погляд. — Я просто переодягалася перед сном, коли він улетів у палату без стуку. Ось і…

Ну от, її знову накрило хвилею сорому, наче вона все ще сидить напівголою перед майже незнайомим чоловіком.

— Я зрозумів, юна любителько яскравої білизни, — чергова усмішка розрядила обстановку.

— І не любителька! — поспішила заперечити Машка. — Просто подруга подарувала. Вона любить поєднання чорного з малиновим…

— Он як, значить, чорний з малиновим… — посмішка чоловіка стала ширшою.

Щоки Марії палали. Боже, навіщо вона взагалі відкрила рота?

— Чи можемо ми вже закрити цю тему? — попросила вона.

— Звісно, ​​— легко погодився Дорошенко. — Є безліч інших, набагато цікавіших. Наприклад, як ти дивишся на… ой, секунду, — він глянув на екран телефону, що якраз пілікнув, і підвівся. — Вибач, надійшов пацієнт. Не знаю, наскільки там все серйозно, тому якщо що, лягай спати, — підхопивши льодогенератор, лікар вийшов з палати.

Маша відразу засумувала. Ну от, пішов. А вона так сподівалася, що вже сьогодні він зможе побути довше.

Заснути не вдалося, тож Марія вирішила трохи почитати, і коли вже збиралася відкласти телефон і вимкнути світло, в палату раптом постукали, а потім на порозі з'явився Ведмідь із термосом, порожньою чашкою... і баночкою меду. Маша сіла на ліжку, здивовано дивлячись на чоловіка.

— Так і знав, що ти не спиш, Маняшо, — руки Міхаеля були зайняті, тож двері палати він зачинив ногою.

— І вам добраніч, — розгублено пробурмотіла дівчина.

— Ти запросила мене додому і пригостила чаєм, ну а я як справжній Ведмідь не міг лишити тебе без меду, — і посмішка лукава-лукава. Ех, він їй ще довго цього «Ведмедя» пригадуватиме?! — Давай сьогодні знову разом вип'ємо чаю. Я вже зробив вечірній обхід і подбав про пацієнта, що надійшов (там все виявилося не так критично, як я побоювався), так що зараз абсолютно вільний, — лікар поставив усе принесене на тумбочку і присів на табурет. — Тобі налити?

— Так, будь ласка, — вона простежила поглядом, як він відкручує термос і наливає чай спочатку їй, потім собі. — Я, до речі, теж не з порожніми руками… — і виклала судочок із нарізаним пирогом. — З вишнею.

— О, це якраз те, чого не вистачало, — він з ентузіазмом підхопив шматочок смаколика і відкусив.

— Смачно? — дівчина стежила за його реакцією.

— Навіть дуже… — кивнув він і відкусив великий шматок. — Отже, кекс я вже куштував, пиріг теж, а пиріжків поки що так і не дочекався.

— А пиріжки я вам сама приготую, коли вийду з лікарні. Ем-м… Якщо ми, звичайно, після цього побачимось, — додала Марійка обережно і вдала, що зайнята своїм шматочком пирога, хоча чуйно ловила його реакцію на свої слова.