Глава 31 (2) від 07.12

Маша стежила за сваркою чоловіків і не знала, що робити: чи то продовжувати спостерігати, чи то спробувати втрутитися. Іскри між власниками білих халатів поблискували неабиякі.

«Зупиніть їх уже хоч хтось!»

Дівчина розгублено переводила погляд з одного на іншого і відчувала, що влазити між ними собі дорожче. Господи, та тут зоопарк якийсь, обоє дивляться один на одного вовком і ось-ось заревуть як ведмеді. Це лікарня чи бійцівський клуб? Що за стосунки між цими двома, що вони готові чи не накинутися один на одного? Якісь старі рахунки? Може, робітничо-кар'єрні питання? Чи таки щось особисте?

«Господи, сподіваюся, їм хтось завадить!» — думала Машка, але ніхто не приходив, навіть медсестра, яка так часто з'являлася в найневідповідніший момент. Нехай внутрішньо Маша аплодувала Міхаелю стоячи, як він лише парою фраз утер носа супернику, але ситуація була критична. І прийшло усвідомлення, що діяти доведеться самій.

— П-пробачте, Олегу Олександровичу, але в мене справді вже є особистий лікар! — промовила вона якомога голосніше, щоб привернути увагу обох. І це спрацювало, чоловіки повернули до неї голови. — Я… я дуже вдячна вам за ту допомогу, яку ви надали мені і тоді, з бабусею, і зараз, проте якщо вже завідувач вирішив, що лікувати мене буде Міхаель Олегович, то так тому й бути.

Марія вирішила зіграти на авторитеті їхнього спільного начальника, щоб не налаштовувати один проти одного ще більше. Ну і щоб не робити Вовчанського своїм ворогом. Схоже, Олега Олександровича дуже вже зачепила її вибірковість. Виглядає так, ніби він теж мало не ревнує. Тільки поки що незрозуміло, чи до самого Дорошенка, чи все ж таки до його професійних навичок. А після такої заяви вона ні в чому не винна, головний сказав так-то і так-то, його слово закон і таке інше. Нехай це й шито білими нитками, але іншого виходу нема.

— Як я вже сказав, за бажанням лікуючого можна й змінити, — не здавав позиції Олег.

«Ну що ж ти такий упертий, га?»

— Це якщо таке бажання є, — вставив і свої п'ять копійок Міхаель, — а його немає і близько.

«Аргх, та що ж таке?! Похворіти спокійно не дають, всі нерви витріпали! Випромінюють тут свій тестостерон, вже дихати нема чим…»

— Ой, я не завадила? — на порозі палати невпевнено переступала з ноги на ногу матуся, а вони троє через ці розбірки навіть не помітили, як вона увійшла. — Ви щось важливе обговорюєте?

«О так, дуже важливе! Можна навіть сказати, доленосне».

Оце так матінка, оце так молодець! Прийшла і зупинила майже бійку двох лікарів.

— Навпаки, ви дуже вчасно! — просяяв Міхаель. — Ми саме обговорювали план лікування вашої доньки. Будь ласка, проходьте! Наш невеликий консиліум вже закінчено, Олегу Олександровичу якраз настав час іти до інших пацієнтів.

Вовчанський блиснув на нього очима, але продовжувати сварку не став і, кивнувши Марійчиній мамі, таки зволив вийти з палати. Х-хух, ну нарешті! Хоч би ніде в коридорі не чекав. Ну от чого прив'язався, га? Мов на зло Ведмедю, аби його позлити. Чи Машка просто фантазує?

Хай там як, Міхаель скористався відсутністю суперника та успішно взяв матусю на абордаж. Тобто спочатку допоміг їй із сумками, а потім у фарбах розписав майбутнє лікування і беззастережно переміг її страхи, переконавши, що при належному догляді Маша не лише впорається без операції, а й незабаром повернеться до занять спортом. Коли його покликала медсестра і Дорошенко, кинувши гострий погляд на подаровану Олегом шоколадку, з явним небажанням пішов, мати все ще перебувала під враженнями.

— Ну, Марійко, тримайся за нього! — сказала вона і дістала із сумки обіцяний пиріг. — Пригощай, приворожуй, даю свободу дій. Він із тебе очей не спускав, доки розмовляв. Навіть твій Миколка ніколи так не дивився, а він за тобою хвостиком стільки років в'ється.

— Благословляєш? — жартівливо спитала дівчина і з насолодою вдихнула аромат свіжої випічки.

— А то! Коли ненька твоєму Ведмедеві дифірамби співала, ти ще надто дрібна була, але зараз… Загалом, якщо у вас усе вийде, я проти не буду, — підморгнула матуся. — Ну, а якщо не вийде… Принаймні на ноги він тебе точно поставить, у цьому я абсолютно певна. Побільше б таких лікарів, і на вулицях було б набагато менше інвалідів.

— Це точно, він що тоді був нарозхват, що зараз, — кивнула Марійка. — І так, похвалу бабусі спробуй заслужи, а його вона досі згадує.

— Ну от. Значить, точно проти не буде, якщо що.

Якщо що? Якщо Дорошенко раптом стане її зятем? Або... Машка зупинила потік думок, що вийшов із берегів. Господи, вони ж буквально позавчора знову зустрілися після довгої розлуки, а вона вже повітряні замки будує й обручку на палець приміряє. Може, він взагалі має інші плани.

— Гадаю, вона буде лише «за», — не втрималася від усмішки Маша.

— Це точно! — мати теж усміхнулася. — Власний лікар у сім'ї їй точно не зашкодить.

— Гаразд, мамусю, припини, — Марія зніяковіла. — Може, людина мені просто допомогти хоче, а ти нас уже одружила, — і майже з головою залізла в материну сумку за рештою ласощів.

— Угу-угу, — скептично протягнула та. — На звичайну пацієнтку такими очима не дивляться, доню, точно тобі кажу. Але так, поспішати вам нема куди, тобі тут ще мінімум тижнів зо два лежати, встигнете порозумітися.