Глава 30 (1) від 15.11

Коли він нарешті здав зміну і повернувся до палати тепер уже улюбленої пацієнтки, Євдокія Олексіївна виглядала краще, і на серці в Міхаеля потеплішало. Крапельниця, яку він наказав їй поставити, допомогла. От би його тепер уже покійній бабусі також свого часу дістався дбайливий лікар, але… Намагаючись відсторонитися від сумних думок, Дорошенко всміхнувся, підбадьорюючи цим не лише мешканок палати, а й самого себе. Перед пацієнтами не можна виглядати засмученим, треба випромінювати впевненість, навіть якщо серце кровоточить.

— О-о, бачу, що сил у вас побільшало, — натхненно сказав він, демонструючи ходунки, за якими спеціально зайшов на склад, і запропонував Лісницькій-старшій пройтися палатою, а потім проінструктував, що і як треба робити. — Якщо що, тримайтеся за мене, — і став біля неї праворуч.

— М-машо, — раптом запанікувала пацієнтка, — ти теж підійди. Без тебе не піду!

— Добре, бабусю, я буду поряд, — слухняно відповіла її онука і підійшла з іншого боку, а Міхаель несподівано занервував, чудово розуміючи, що тепер їм із Марією випадкових дотиків не уникнути.

— Отже, готові? Встаємо-о-о! — дав відмашку він і швидко підтримав Євдокію Олексіївну, коли та похитнулася, а потім його ледве не пробило струмом, коли він відчув під долонею теплу долоньку дівчини, яка притримувала бабусю з іншого боку.

Юна бунтарка здригнулася від його дотику, але не прибрала руку, продовжила підтримувати бабусю. Міхаель, соромно зізнатися, скористався становищем та при наступному кроці сильніше накрив маленьку долоню своєю і не відпускав, поки Євдокія Олексіївна не спробувала йти сама. Відчуючи жаль, що довелося відпустити Марійчину руку, він продовжував підстраховувати її бабусю і підтримав пацієнтку, коли та, втомившись, знов похитнулася.

— Все добре, — підбадьорив її він, допоміг дістатися ліжка і ніби між іншим повідомив, що відтепер чергуватиме частіше. І йому стало неймовірно приємно, коли Міхаель по очах побачив, що ця новина дівчину дуже врадувала, та й сам не помітив як усміхнувся.

Показуючи Лісницьким необхідні для реабілітації вправи, Дорошенко крадькома спостерігав, як старанно Марія повторює за ним, і впіймав себе на тому, що милується витонченими рухами дівчини. А в неї добре виходить.

— Чи не хочете стати реабілітологом? — вирішив він трохи її піддражнити і раптом зрозумів, що в неї справді могло б добре вийти, а він сам не відмовився б опинитися з нею на одному боці барикад. — Я попрацював би з вами в команді…

— Я б із вами теж, — зізналася вона і знову почала червоніти, а Міхаель вкотре переконався, як йому подобається бачити її збентеження.

Йому дуже хотілося залишатися в палаті якнайдовше, але очі вже злипалися, тому він з небажанням попрощався і подався відсипатися. А вже з наступного чергування спіймав себе на тому, що, ходячи по палатах, постійно оглядав коридор, виглядаючи темноволосу кучеряву голівку і знайому тендітну фігурку. І коли Маленька бунтарка з’являлася десь на іншому кінці коридору, на серці в нього теплішало і хотілося всміхатися.

Он вкотре кудись поспішає. Знову в аптеку? Чи у буфет? Цікаво, чи помітила його? Навіть якщо ні, все одно вони ввечері побачаться, а згодом і вранці. А ще, може, в коридорі зустрінуться. Раптом вона прийде підігріти в мікрохвильовій печі їжу або чай. Чи знову стоятиме і дивитиметься у віконце на швидкі, що під'їжджають до корпусу, накручуючи на палець кінчик коси… Загалом, тепер чергування Міхаеля проходили куди цікавіше, ніж раніше, і в нього з'явилася причина затримуватися у відділенні довше.