Глава 29 (3) від 13.11

Але добре Пельзнер, йому чим менше головного болю з лікуванням пацієнтів, тим краще, а от Вовчанський на такий стан речей відреагував протилежним чином. Маленька бунтарка дедалі частіше просила Дорошенка про пораду, і Олег із цього приводу явно злився. Він більше не був тим, до кого вона зверталася по допомогу, як траплялося спочатку, і, очевидно, звинувачував у цьому Міхаеля.

Чи то була справа у професійних амбіціях (можливо, Вовчанський відчував себе ображеним як фахівець), чи тут спостерігався особистий інтерес, але стосунки Дорошенка з молодшим колегою ставали все більш натягнутими. Олег, зрозуміло, намагався не показувати оточуючим справжній характер і при сторонніх надто вже гонору не виявляв, але коли вони із Міхаелем перебували наодинці, повітря мало не іскрило.

Сам Міхаель намагався ставитися до ситуації філософськи, до того ж він мав перед Олегом одну велику перевагу: він бачив обличчя Марії, що ховалося під маскою, а Вовчанський — ні. Це сталося в неділю після нічного чергування, коли Дорошенко навмисно увійшов до неї в палату ще до приходу медсестри і, на свою радість, таки застав зненацька. Її сонне личко витягнулося від подиву і розгубленості, а він милувався милим обличчям з невеликим акуратним носиком, із задоволенням відчуваючи, що виграв цю партію.

Дівчина сіла на розкладачці та мружилася, дивлячись на нього зніяковіло і невпевнено, її ніжні щічки стрімко вкривалися рум'янцем, і Міхаель не стримався.

— О, нарешті без маски… — промовив він замість привітання, роздивляючись слід від подушки, що залишився на щоці дівчини.

Марія, ніби схаменувшись, швидко натягла маску, і Дорошенко відразу пошкодував про необережні слова. Ех, ну що йому було варто «не помітити» відсутність маски і довше милуватися милим личком?! А тепер сам винен, знову доведеться додумувати і тільки здогадуватися про вираз обличчя юної бунтарки по очах. Різко підвівшись із розкладачки, дівчина похитнулася — і Міхаель, навіть не встигнувши подумати, інстинктивно подався вперед, встиг уберегти її від падіння і втримати за плече.

Тепер вона була так близько, що ніздрі чоловіка залоскотав теплий дівочий аромат. Виразні очі Марії розширилися від переляку, груди судорожно здіймалися, і Міхаелю раптом захотілося притиснути її до себе і заспокоїти, але він продовжував стискати плече дівчини і не рухався з місця, боячись піддатися пориву. Бідолашна, кола під очима розмірами із блюдця. Вона взагалі спить?

— Ви схожі на маленьку пандочку, — пробурмотів він те, що було на думці.

— Така ж незграбна?

Здається, образилася. А він зовсім не хотів її ображати. А ще відчував провину, що розбудив занадто рано.

— Ні, з такими ж чорними колами під очима, — посміхнувся Міхаель, намагаючись розрядити обстановку, і порадив їй більше відпочивати.

Він, звичайно, і сам молодець: заради того, щоб помилуватися її личком і застати зненацька, прийшов дуже рано і не дав нормально виспатися, але як тут було втриматися, коли випала така чудова нагода?! Хоча, зрозуміло, про її бабусю він теж не забув. Якщо в неї температура, це потрібно виявити якомога раніше і вжити заходів. Але, чорт забирай, як же складно думати про роботу, коли думки починають текти в дещо іншому напрямку і замість Лісницької-старшої у нього на думці постійно Лісницька-молодша!

Відпускати Маленьку бунтарку не хотілося, але довелося, проте навіть після цього долоня Дорошенка продовжувала відчувати тепло дівочого плеча і буквально пульсувала від бажання знову торкнутися юної мешканки палати. Ні, не можна, не зараз... Треба робити те, для чого спочатку прийшов. І Міхаель спитав про температуру Євдокії Олексіївни, а потім пообіцяв, що зайде після сніданку, коли закінчить чергування. Так, трохи терпіння — і можна буде провести у Лісницьких більше часу і нікуди не поспішати.