Глава 29 (1) від 25.10 (ніч)

Під час ранкового обходу дівчина знову була в масці, і Міхаель подумки чортихнувся. Нічого-нічого, наступного разу він прийде раніше і застане її зненацька. Повинна ж вона хоч колись знімати цю бісову маску! Гаразд бабуся, а їй навіщо ховати обличчя?! Тож, наступного чергування Міхаель чекав із незвичним нетерпінням. Цікаво, що цього разу втне Маленька бунтарка? Буде просити про допомогу чи знову обурюватиметься і, можливо, чогось вимагатиме?

Їхня зустріч відбулася раніше, ніж він розраховував, ще в ординаторській, коли Дорошенко тільки-но заступив на суботнє чергування, а Пельзнер ще не встиг піти додому. Дівчина постукала, несміливо увійшла до кімнати та підійшла до Івана Борисовича з якимось запитанням. І чим сильніше вона нахилялася до Пельзнера, намагаючись донести свою думку, тим більше зростало роздратування Міхаеля, хоча, здавалося, чого б це зненацька?

Краєм ока він бачив, з якою байдужістю лікар її слухає, бачив у ньому і бажання якнайшвидше позбутися родички пацієнтки, щоб піти додому. Але ж Євдокії Олексіївні тільки вчора зробили операцію, їй зараз потрібен особливо ретельний догляд та турбота з боку лікаря. Проте Дорошенко надто добре знав Івана і міг упевнено сказати, що Лісницька на це може навіть не сподіватися.

— Ось Міхаель Олегович, він сьогодні чергує, — раптом указав на нього Пельзнер, і Дорошенко насилу придушив порив підняти очі від документів, які вивчав, але вдав, що займається своїми справами і зовсім не прислухається до розмови колеги з маленькою жвавою дівчиною. — Після вечері попросіть його, щоб допоміг бабусі знову піднятися на ходунки. Міхаелю Олеговичу, позаймаєтеся сьогодні з післяопераційною пацієнткою? Треба стати на ходунки.

Цього разу Дорошенко нібито неохоче підняв очі на того, хто говорив, і помітив, що дівчина дивиться на нього з натхненням і надією. Настільки рада, що Ваня сам хоче її позбутися і хоча б на якийсь час передати іншому лікареві? Чи щаслива, що її намагаються віддати саме йому, Міхаелю? Другий варіант був би для нього набагато кращим. Що ж, це можна перевірити…

— Так, звичайно, — Дорошенко всміхнувся і лукаво подивився на Лісницьку: — Але на мені сьогодні все відділення, я можу забігатися, тому просто візьміть мене за руку і відведіть до вашої палати, коли будете готові, — сказав він те, чого ніколи не говорив іншим пацієнтам чи їхнім родичам, паралельно спостерігаючи за реакцією юної бунтарки.

Ох, як же вона зніяковіла, як, мабуть, почервоніла там, під маскою… Прокляття, зірвати б з її обличчя цю ганчірку прямо зараз і переконатися. А втім, Міхаель і так бачив, що вушка дівчини порозовіли, видаючи її стан. Як мило. Виявляється, дражнити Маленьку бунтарку досить весело. Треба ще спробувати, тільки не тут і не зараз, а пізніше, під час обходу, коли вони будуть у її палаті і поряд не опиниться колег.

— Ем, добре… — пробурмотіла Лісницька розгублено. — Візьму вас за руку і в-відведу… — закінчила вона зовсім тихо, явно прикидаючи, чи вистачить у неї рішучості до нього доторкнутися, обхопити маленькою долонькою його руку і відвести за собою.

Дорошенко зворушився ще більше. Ну що за безневинне створення?! Тоді він ще не знав, що саме з цього дня почалася ера Марії Лісницької в його житті.