Глава 26 (4) від 02.10

Під час вечірнього обходу в палату в супроводі медсестри зайшов незнайомий лікар, приємної зовнішності молодий чоловік із русявим волоссям і темними очима, який запитав про самопочуття і чи потрібен укол. Укол був потрібен, тому незабаром після відходу Сергія Тарасовича прийшла Олександра зі шприцем наголо і швидко все зробила, причому так само безболісно, ​​як і вранці, а потім дала Маші градусник. На щастя, температура залишалася в межах норми, тому Марійка зі спокійною душею почала готуватися до сну.

Швидко поговоривши з матусею і побажавши їй доброї ночі, дівчина глянула на переносний туалет, який їй таки принесла санітарка, але вирішила, що скористається ним тільки в разі крайньої необхідності, і сподівалася, що до ранку це не знадобиться, тому, поки в коридорі ще не повністю загасили світло, сходила до вбиральні. Коли вона повернулася і лягла під ковдру, телефон раптом пілікнув вхідним повідомленням. Хто ж це так пізно? Матінка? Забула щось сказати?

«Як справи, Маняшо?» — питав… Міхаель Олегович.

У Машки здригнулося серце, а на губах розпливлася усмішка. Вона притиснула телефон до грудей і солодко зітхнула. Сам написав, перший! На душі стало так приємно. Подумавши трохи, вона набрала:

«Дякую, все добре».

«І як тобі Сергій Тарасович? — продовжив діалог Ведмідь. — Не ображав?»

«Ні, він досить приємний лікар».

«Приємніший за мене?» — було швидке запитання.

«Ні!» — блискавична відповідь.

Пауза, потім нове питання:

«Що зараз робиш?»

«Лягаю спати», — написала Маша, хоча бажання спати вже випарувалося.

«Тоді добраніч, Маленька бунтарко», — побажав Міхаель.

І все? Так мало, всього пару слів. Оце вона дурепа, треба було продовжувати розмову, придумати щось, а не говорити, що лягає спати... Марія б писала йому ще й ще, але що вже тепер. До того ж вона боялася виглядати нав'язливою, тому, зітхнувши, теж побажала добраніч і відклала телефон, проте коли той черговий раз пілікнув, блискавично схопила девайс і, зсунувши вниз шторку, прочитала у сповіщенні короткий зміст повідомлення:

«Солодких снів… із моєю участю…»

Дівчина очам не повірила. Моргнула і перечитала знову, а потім натиснула на сповіщення і перейшла безпосередньо до самого месенджера, аби переконатися, що провокаційний текст їй не привидівся. Однак коли відкрився діалог, від повідомлення залишилася лише перша частина з побажанням солодких снів, а друга просто зникла, і внизу біля часу відправлення значилося «змінено». Ага, значить, їй таки не здалося, Міхаель і справді написав те, що написав, а потім засумнівався і видалив, думаючи, що Машка не встигла прочитати. Але ж вона встигла!

І як це розуміти? Як реагувати? Натякнути, що бачила повний текст, чи вдавати, що ні? Відповісти йому парою слів, просто лайкнути текст чи надіслати смайлик? Шкода, звичайно, що він видалив другу частину повідомлення, але навіть якщо про неї забути, перша все одно відгукнулася в серці теплом.

Марійка дивилася на екран, на ці два слова, і почувала себе на десятому небі. І все-таки Ведмідь не став чекати на її дзвінок, сам із нею зв'язався. Найкращий у світі лікар! Подумавши трохи, вона відповіла смайликом і поцілувала екран. Усе, тепер можна спати. Зручніше збивши подушку, Маша підклала під щоку долоню і, щаслива, спокійно заснула.