Глава 26 (3) від 30.09

Маша дивилася на його сильні пальці, що лежали на її пальчиках, і розуміла, що Міхаель в черговий раз безсоромно перетинає межу, яка розділяє лікаря і пацієнтку, переходить кордон офіційних стосунків. На перший погляд він начебто нічого особливого й не робив, просто заспокоював чутливу підопічну, але було в цьому щось заборонене, що хвилювало кров. І Машці, правильній дівчинці, яка зазвичай намагалася не порушувати правила і лізла на рожен тільки у виняткових випадках, це подобалося! На власний подив і сором, вона знаходила дивне задоволення в цих посиденьках проти правил і дуже не хотіла, щоб хтось їх перервав.

— А я і не боюся, вже ні, — хитнула головою дівчина. — Тому що нею опікується найкращий лікар цього відділення! І мною також…

— Маленька лисичка вирішила сьогодні трохи мені полестити? — пустотлива усмішка йому дуже пасувала.

«Ага, тепер лисичка, значить?»

— Я кажу як є, — наполягала Марійка. — Хіба тут є хтось кращий та уважніший?

— Гаразд, тобі видніше, ти ж пацієнтка, — здався Дорошенко.

— Саме так! — поважно кивнула вона. — Про якість лікування лікаря треба питати саме пацієнтів, а не якусь там комісію. Впевнена, я далеко не єдина, хто вважає так само!

— Можливо, але мені важливо, що саме ти, найвибагливіша з моїх пацієнток, так вважаєш, — він стиснув руку Марії трохи сильніше. — Ой, а чому долонька така холодна? — і підніс її до губ, чи то просто зігріваючи своїм диханням, чи то… ледве відчутно цілуючи.

Машка завмерла, не знаючи як дихати і не уявляючи, як взагалі реагувати. Господи, та що ж він виробляє?!

— Х-хіба така вже холодна? — пискнула дівчина.

— Вже ні, я зігрів, — і всміхнувся так невимушено, повністю обеззброюючи проти можливих заперечень. — Я теж дуже радий, що в тебе далеко не настільки серйозна травма і ми зможемо уникнути операції. Але тільки в тому випадку, якщо виконуватимеш усі мої розпорядження, — додав Міхаель удавано суворим тоном.

— Звичайно буду! — підтвердила вона, відчуваючи його м'який потиск і не тільки не бажаючи забирати руку, але розмірковуючи про те, як посидіти так довше.

Марійка розуміла, що Ведмедю вже час іти та треба гарненько виспатися і відпочити, тим паче перед завтрашнім чергуванням, тому не утримувала його долоню, коли він із небажанням підвівся зі стільця й обсмикнув халат.

— Тоді спробуй спокійно проспати до ранку, — напучував лікар. — Але якщо раптом сильно болітиме або щось трапиться, мій особистий номер у тебе є, телефонуй у будь-який час. Домовилися?

— Д-домовилися, — до щок дівчини прилила кров, коли вона подумала про нічний дзвінок.

Сонний голос Ведмедя… М-м-м, хотілося б його почути. А ще побачити самого Міхаеля Олеговича, теж сонного і з трохи скуйовдженим волоссям, як тоді Олега Олександровича… Так, стоп, Вовчанський тут до чого? Знову в голову лізе! А ще погляд його нахабний згадується, яким він на її спідню білизну вирячився. От якби Машку побачив Міхаель…

«А-а-а, припини, дурна! Тільки цього не вистачало», — вона зніяковіла ще більше і була рада, що Дорошенко вже пішов і не бачить її почервонілого обличчя.