Глава 26 (2) від 27.09

Дорошенко сів на стілець біля її ліжка.

— А в мене, Маняшо, рибки, — відповів він, — за ними менше догляду, і заспокоюють після напруженого дня. Але якщо так подумати, то пацієнтам, звичайно, добре, коли лікар затримується на роботі, а от його родині... Погано, коли дружина та діти майже не бачать батька та чоловіка. Напевно, саме тому я поки що так і не одружився. Чи, швидше, одружений на роботі, — і крива усмішка з відтінком гіркоти.

Зрозуміло, тема для нього болісна, дізнатися б іще чому. Не може бути, що справа лише у роботі. Та й на запитання так і не відповів. Не одружений — це зрозуміло, живе сам-один — уже добре, але це не виключає особистих зустрічей у вільний час чи, наприклад, на роботі.

— І з тієї ж причини у медиків часто трапляються службові романи, еге ж? — продовжила допит Маша. — Ну, двоє лікарів чи лікар із медсестрою і так далі… — прямо натякнути на його можливий зв'язок із Валентиною (яка надто вже явно демонструвала ревнощі) у неї язик не повернувся, але все й так було зрозуміло.

— Щиро кажучи, не пробував (у моєму випадку, боюся, це може зашкодити роботі), але дійсно, таке трапляється часто. Усі ми фактично одна велика сім'я, а труднощі зближують, — зауважив Дорошенко, але на тому й замовк.

— Так, труднощі зближують, — кивнула Машка. — Наприклад, коли під час лікування лікар та пацієнт разом проходять шлях від хвороби до одужання… — і теж замовкла, бажаючи подивитися на його реакцію.

— Так і є, це теж зближує… — погляд Михаеля Олеговича був багатозначним. — Особливо якщо лікар і пацієнтка порозумілися та спілкуються не тільки під час консультацій, а й поза ними...

— Ем-м-м… — дівчина не на жарт зніяковіла від цього погляду. — Так, знайти СВОГО лікаря дорогого коштує.

— Згоден. Сподіваюся, цього разу ти особистим лікарем задоволена? — і в очах бісенята.

«Та я просто щаслива!»

— Мій лікар сьогодні зібрав людину по шматочках. Як я можу бути незадоволеною?!

— Не перебільшуй, там все було не настільки критично, — відмахнувся він.

— Проте я рада, що в мене самої немає чогось справді серйозного. Як подумаю про цю жінку, яку собака покусала, так мені ніяково, — пересмикнула плечима Марійка. — З нею ж усе буде гаразд?

— Так, моя жаліслива Маленька бунтарко, з нею все буде добре, не бійся, — його рука раптом заволоділа її тремтячою долонькою, заспокоюючи та даруючи довгоочікуване тепло, але водночас змусивши серце підстрибнути у грудях.

«Він сказав «моя»?!»