Глава 25 (3) від 22.09 (ніч)

Маша чекала близько години, а потім не витримала і вирушила на розвідку, маскуючи її під вечірню прогулянку. Може, Дорошенко взагалі вже давно пішов додому, а вона тут як повна дурепа на нього чекає. Медсестри на посту не спостерігалося, тож запитати, куди подівся Міхаель Олегович, не було в кого. Тоді дівчина попрямувала до ординаторської, проте там було закрито. Ну от, як вона й думала, пішов і навіть не надумав попрощатися. Машка ледь не заплакала. Нікому не можна вірити!

Вона розвернулась і пошкутильгала назад у палату, але побачила санітарку, яка мила підлогу в одній із палат і якраз вийшла в коридор вимити ганчірку. І Марія вирішила спитати. Так, просто, особливо ні на що не сподіваючись.

— Вибачте, а ви не бачили, Міхаель Олегович уже пішов?

— З пацієнткою він у маніпуляційній, — відповіла жінка. — Ой, що тут було… Усю підлогу кров'ю закапала, я щойно помила. Ці собаки прокляті вже стільки людей перекусали.

«Господи, знову когось покусали! Так і надвір скоро буде страшно вийти».

— А черговий лікар… — Маша зморщила ніс: запах миючих засобів, якими пахла свіжовимита підлога, був ядреним.

— Сергій Тарасович зараз на позаплановій операції, та і медсестричка з ним. От Міхаель Олегович і затримався, аби не залишати відділення без нагляду. І тут таке, стільки крові… — похитала головою санітарка. — А в тебе, дівчино, щось термінове? Ти зазирни до нього в маніпуляційну, якщо зовсім не терпець.

— Ні-ні, я почекаю, — поспішно відмовилася Маша, по-перше, не в змозі бачити покусану людину і дихати запахом крові, а по-друге, переконавшись, що Міхаель не прийшов з поважної причини. Головне, що він усе ще в лікарні, треба просто набратися терпіння. — Побуду поки що в палаті, щоб не тупцювати по вимитій підлозі.

Отже, Ведмідь залишився після зміни, оскільки черговий лікар був на терміновій операції, а до відділення надійшов ургентний пацієнт. Ну і як не поважати його після цього ще більше?! Він, можна сказати, щодня рятує життя, змушений спостерігати стільки різноманітних людських страждань, та й смерті, напевно, траплялися… Господи, як тільки витримує? Як не зламався і не впав у депресію? А вже скільком людям допоміг за роки роботи… Та й інші лікарі, як у них вистачає моральних сил щодня бачити чужий біль? Як вони все ще не збожеволіли? Тому, напевно, багато хто й зачерствів душею, профдеформація, і коли хтось поруч корчиться в муках, для них це звична картина.

Ні, Машка так точно не зможе! Жодних лікарень та реабілітаційних центрів. Їй свого часу бабусиних стогонів вистачило, та й зараз нерви вже на межі. Он, знову у восьмій палаті хтось надривається.