Глава 25 (2) від 20.09 (2)

Дорошенко вийшов із палати, що попереду по коридору, і зібрався було зайти в ординаторську, але помітив Машу, перевів погляд на її матусю, потім знову на дівчину... і, всміхнувшись, попрямував до них.

У Марійки завмерло серце. Яка в нього усмішка! А який теплий погляд… Наче добрих знайомих побачив, яким справді радий.

— Доброго вечора, я не надто пізно? — занепокоїлася мати. — Боялася, що ви можете піти.

— Я б вас дочекався, — хитнув головою він і вказав у бік ординаторської. — Ходімо, про все поговоримо та подивимося знімок Маші. А ви, Маріє Євгенівно, поки пройдіться до кінця коридору і назад, потім посидьте трохи і знову пройдіться. Але без фанатизму, не перенапружуйтесь.

Провівши поглядом матір і Ведмедя, що зникли за дверима ординаторської, Машка почала виконувати настанову лікаря, пройшла до кінця коридору, обігнавши жінку на милицях, і попрямувала назад, обійшовши бабусю на ходунках, що якраз вийшла зі своєї палати. За збереження сумки Марія не переживала: поряд перебував пост медсестри, і та погодилася доглянути.

Повернувшись до лавки, дівчина присіла відпочити і, доки не було мами, дослідила вміст сумки. Відібравши продукти, які потрібно буде поставити в холодильник, попросила у медсестри маркер і підписала на кожному пакетику прізвище та номер палати: такі тут правила. Тільки пляшечку йогурту відклала вбік, щоб випити перед сном.

Мати вийшла з ординаторської в гарному настрої, отже, нічого поганого, що, можливо, хотів би приховати від самої Маші, Міхаель Олегович їй не сказав. От і добре! Поклавши відібрані продукти в холодильник, матінка підхопила сумку, що помітно полегшала, і пішла слідом за Машкою коридором.

— Так ось яким став твій Ведмідь… — сказала мати, коли за ними зачинилися двері палати, і всміхнулася.

— Чому одразу мій? — не на жарт зніяковіла дівчина, підставила їй стілець, а сама сіла на ліжко і відставила ходунки.

— А то чий? — підморгнула ненька. — Ну гаразд, гаразд, наш. Я його ще тоді примітила, та й мамуня абикого розхвалювати не буде.

— Це точно, бабуся про нього добре відгукувалася, — погодилася Марійка, перекладаючи гостинці в тумбочку.

— Ну, як ти тут взагалі? — матір сіла і взяла Машу за руку. — Болить нога, так?

— Угу. Але мені знеболювальне колють, — заспокоїла дівчина. — Сподіваюся, скоро замість уколів лікар на таблетки переведе.

Вони ще трохи поговорили, і мати почала збиратися: час відвідин закінчувався.

— Я ще завтра приїду, — пообіцяла вона.

— Ой, мамо, а можеш спекти пиріг? — попросила Машка. — Твій фірмовий.

— Хочеш почастувати рятівника? — зрозуміло посміхнулася та. — Кекс, як я зрозуміла, пішов на ура.

— Мамо, припини… — Марійка зарум'янилася.

— Буде тобі пиріг, донечко, — підморгнула матуся на прощання і вийшла з палати.

Маша подивилася на те місце, де вона щойно стояла, і відчула, що вже сумує. Так мало посиділа… Ще й Ведмідь ось-ось піде після зміни, залишивши її під опікою якогось незнайомого лікаря.

«Він же зайде перед відходом? Адже обіцяв...»