Глава 24 (3) від 17.09 (ніч)

Точно, ввечері прийде матуся! Вона напевно піде до Ведмедя, щоб розпитати про стан Машки і прогнози. Минулого разу вони бачилися тільки мигцем, адже він не був лікарем бабусі, але тепер…

Невдовзі після відходу Міхаеля до палати заглянула медсестра, яка прийняла зміну у Валентини. Олександра (як вона відрекомендувалася) зробила укол і принесла призначені лікарем пігулки.

— Ви так добре колите, я майже нічого не відчула, — вдячно всміхнулася Маша. — А то дехто як уколе...

Якщо не рахувати Міхаеля та Олега, а брати до уваги лише медсестер, то це справді був найкращий укол.

— Та вони просто не вміють, — посміхнулася дівчина. — Не хвилюйтеся, я тут до завтра, тож і ввечері вас уколю, і вранці.

— Отже, мені дуже пощастило, — цю милу шатенку Марійка не знала, але була рада знайомству. Нарешті хоч хтось привітний та приблизно такого ж віку.

— Якщо раптом вдень ​​почне боліти, кажіть, зробимо додатковий укол (лікар дозволив), — Олександра підхопила зі стільця тацю з ліками (мабуть, для інших пацієнтів). — Але найближчі пару годин мене на посту не буде: пробіжуся ще палатами, а потім піду готуватися до операції.

«Ага, значить, вона асистуватиме Міхаелю. Хоча, може, і не йому, адже тут, наскільки знаю, дві операційні».

У будь-якому разі Марія подумки побажала лікарям удачі, випила необхідні пігулки та знову взялася за читання диплома. Однак її усамітнення незабаром було перервано... візитом Олега Олександровича.

— Я обіцяв прийти, але з'явився ургентний пацієнт… — вибачився Вовчанський, і Маша майже пробачила йому ранковий невгамовний натиск. Майже.

— Звичайно ж термінові пацієнти мають бути на першому місці, — без тону іронії сказала дівчина, чудово розуміючи стан речей. — За це я вас із Міхаелем Олеговичем і поважаю.

— Тільки за це? — примружився чоловік.

— І зрозуміло за те, що допомогли бабусі, — продовжила вона. — Ви єдині з усього відділення, хто виявив себе як справжній лікар. Це, звичайно, моя особиста думка, але, гадаю, будь-яка адекватна людина зі мною погодиться.

— Ставите мене в один ряд із Дорошенком? — скривився Олег Олександрович. — І на чию користь порівняння? На вашу думку, звичайно.

Навіщо тільки питає, адже не може не розуміти, що порівняння не на його користь. Міхаель лікар першої категорії, у нього більше досвіду та проведених операцій, а Вовчанський отримав поки що лише другу.

— Ви різні, — примирливо відповіла Марійка. — І я дуже вдячна вам обом. Але завідувач прийняв рішення, моїм особистим лікарем призначили Міхаеля Олеговича, — розвела руками вона, ніби демонструючи, що від неї взагалі нічого не залежало.

— Так-так, мены вже повідомили. Але ж це не завадить мені вас провідувати, правда? — і погляд такий проникливий. — Ми ж старі знайомі. Тим паче у мене є нічні чергування, коли нам точно не уникнути спілкування. Чи ви проти?

Ну і як Машка може сказати, що проти, навіть якщо Ведмедю це не сподобається? Адже Олег стільки разів їй допомагав.

— Я завжди рада вашим чергуванням, — дівчина видавила усмішку, чудово розуміючи, що сваритися з ним точно не варто. Бо якщо Міхаеля раптом не буде поряд, то надія тільки на Вовчанського. Та й взагалі, ображати його грубим словом теж зовсім не хотілося.

— Можливо, їх тепер буде більше, ніж раніше… — виразно сказав він і подивився на екран телефону. — Шкода вас залишати, але в мене операція.

— Звичайно-звичайно! — вигукнула Машка і, коли чоловік попрямував до дверей, провела його поглядом.

Їй подобалася модна коротка стрижка Олега та його брутальна неголеність, подобався він сам, але… Ведмідь для неї все одно був, є і завжди буде в пріоритеті. Тому, крім ввічливої ​​усмішки, вона більше нічого не могла запропонувати Олегу Олександровичу і дуже сподівалася, що він це зрозуміє та не наполягатиме. А ще Марія раз-по-раз думала про причини цієї наполегливості і запитувала себе, що ж рухає їм насправді і для чого йому було настільки важливо відбити пацієнтку у Дорошенка.