Глава 22 (2) від 02.09

— Просто я подумала про те, як мені пощастило з лікарем, — відповіла Марійка, маючи на увазі, зрозуміло, Ведмедя.

— Дякую, радий, що ви нарешті гідно мене оцінили, — здається, Олег Олександрович сприйняв похвалу на свій рахунок. Хоча ні, он як усміхається, значить, жартики жартує.

«Він же не всерйоз зібрався вранці перехоплювати мене в Міхаеля, правда? Чи всерйоз?»

— З чергуючим лікарем цієї ночі мені теж пощастило, — миролюбно визнала вона, бо Вовчанський і справді був тут найприємнішим після Дорошенка.

— Тоді, Маріє, я просто зобов'язаний виправдати надану мені довіру і якнайшвидше вас знеболити, — він відкрив баночку зі спиртом та щедро змочив вату. — Вам треба приспустити штани, я вколю в стегно.

— А можете зробити в плече? — Машка чомусь посоромилася перед ним оголюватися, хоча, господи, Олег Олександрович просто лікар, та й взагалі, вже бачив її в нижній білизні. Але… ні, відчувати його руки в своїх стегнах вона зараз не готова. Надто вже блищать у нього очі, надто вже задоволений голос, надто… Загалом, ні та й по всьому!

— Добре, чутлива ви наша, — посміхнувся Вовчанський, — давайте в плече.

Маша зняла халат, а потім кофту від костюма, після чого задерла рукав футболки, підставляючи руку для уколу.

«Ну давай, здивуй мене в приємний бік, зроби не боляче!» — попросила вона подумки.

— Розслабляємося, думаємо про хороше, — лікар пройшовся по шкірі мокрою ватою.

— Так я ще більше нервуюся, — зіщулилася Марія.

— Чому? Я що, такий страшний? — усмішка у чоловіка виявилася дуже приємною.\

— Ви ні, а от шприц у вас у руці… З того часу, як у бабусі цілий місяць боліло наколоте знеболюючими стегно… — Машку пересмикнуло від одних лише спогадів.

— На жаль, не всі медсестри можуть похвалитися майстерністю, — знизав плечима Олег Олександрович. — Але я багато практикувався з моменту нашої останньої зустрічі, тож моїм рукам ви можете довіритися, — і, поки казав, зробив швидкий і практично непомітний укол. — Ну, тримайте ватку.

Дівчина перехопила вату — і її пальці ковзнули на пальцях Вовчанського, які той не поспішав забирати з її плеча.

— Д-далі я сама, — дівчина спробувала дати зрозуміти, що час би вже йому її відпустити.

— Притискайте вату ось так, і тоді точно не буде синця, — він, наче не чуючи, накрив долоньку Маші своєю, нібито демонструючи, як саме треба тримати, щоб не було синця. Ну хитрун!

— Угу, я зрозуміла, — Марія трохи відсунулась, і Олег Олександрович нарешті прибрав руки. Він відійшов до столу і поклав використаний шприц на тацю. — Дякую, ви справді зробили майже непомітно, — вона спробувала пом'якшити ситуацію, щоб ненароком його не образити.

— Я ж казав, — у його усмішці з'явилася певна частка самовдоволення, яке Машці з незрозумілої причини відразу захотілося стерти.

— До речі, Міхаель Олегович мені теж власноруч укол робив, — сказала дівчина, нутром відчувши, що це має збити зі співрозмовника пиху. — У нього дуже чуйні руки, і я нічого не відчула, стегно зовсім не болить.

— Ясно… — Вовчанський одразу ж припинив усміхатися. Злегка примружившись, він вивчав Машу поглядом, і в цей момент, ніби підтверджуючи власне прізвище, особливо сильно став схожим на вовка. — Стегно, значить… — у його сірих очах майнуло щось хиже.