Глава 22 (1) від 01.09

Маша дісталася найближчого стільця і ​​втомлено сіла. Навпроти знаходився диван із розібраною постіллю, звідки, вочевидь, щойно встав лікар. Дівчина відчула себе винною, що вона потурбувала його і розбудила серед ночі. Ех, треба було поводитися обережніше. Однак коли Олег Олександрович сів перед нею і потягнувся до хворої ноги, Марійка занервувала. Знайома ситуація. Лише кілька годин тому ось так само перед нею сидів Ведмідь, і вона теж нервувала. Цікаво, у неї була б така сама реакція на всіх молодих привабливих чоловіків, чи ці двоє особливі, тому що є частиною її минулого і певною мірою ближчі, ніж інші?

— Заспокойтеся, я просто подивлюся, — Вовчанський, відчувши її хвилювання, діяв дуже обережно, проте Машка здригалася від м'яких дотиків його пальців. — Маріє Лісницька, що ж ви тремтите як осиновий листочок? Де ж ваша звична стійкість?

— У палаті забула, — вона знову інстинктивно здригнулася, і він, поправивши еластичний бинт, нарешті відпустив її багатостраждальну ногу.

— Сподіваюся, зайву гордість ви теж залишили там, бо я вам наполегливо раджу не соромитися і попросити санітарку принести в палату переносний туалет, — підвівся чоловік. — Хоча б на перший час. Як кажуть, щоб уникнути повторень.

— Угу, щоб наступного разу мене застали не за перевдяганням, а на унітазі? — не поділила його ентузіазму Марійка. — Адже постукати до палати лікарі вважають нижче за свою гідність.

— Ой, Лісницька, не заздрю ​​твоєму майбутньому чоловікові… — Олег Олександрович обсмикнув штани, що пішли складками, і дівчина звернула увагу на стрункість його довгих ніг. Він, як і Міхаель, під час чергувань носив чорний медичний костюм, тоді як для операцій вони обидва вдягали сині, а Пельзнер — бірюзовий (напевно, саме тому цей колір Машу свого часу дуже дратував).

— Відколи це ми перейшли на «ти»? — вона припинила його розглядати, бо ще надумає собі чогось не того.

— Відсьогодні. Якщо захочеш, — пересмикнувши плечима, лікар накинув на плечі білий халат, який висів на спинці стільця. Так, вночі стало прохолодно.

— Не хочу, — хитнула головою Маша. — Ми не настільки близькі.

— Гаразд, будь по-вашому, Маріє Євгенівно, не поспішатимемо, — він підійшов до дверей. — Зачекайте тут, я піду за шприцем: будемо вас знеболювати.

Пропадав він недовго, Марія якраз встигла озирнутися і звернула увагу на невеликий окремий столик у кутку, щось на кшталт кухонної зони, де стояв електрочайник і кілька чашок, в одній з яких, чорній, знаходилася чайна ложечка з примітним черенком. Угу, дуже і дуже знайома, така сама, як і в Маші вдома. В душі піднялася несподівано тепла хвиля по відношенню до ложечки та її власника, а до чашки чомусь захотілося доторкнутися. Уявивши, як Дорошенко тримає її в руках, як торкається її губами, дівчина й сама не помітила як усміхнулася.

— Трапилося щось хороше? — повернув у реальність голос Вовчанського, що якраз повернувся, і Машка почервоніла, ніби її застали на місці злочину.