Глава 21 (1) від 26.08

Маша, яка, не замислюючись, простягнула б ногу Ведмедю, глянула на молодого лікаря скоса. Якщо вже мова зайшла про огляд, то Пельзнер, за словами бабусі, хапав її ногу грубо і неакуратно, від його товстих пальців на чутливій шкірі часом залишалися синці. Про Дорошенка нема чого й казати, його сильні руки були чуйними та вмілими, тож бабуся ніколи не скаржилася. Тепер і Машка випробувала це на собі, тому була впевнена, що йому можна довіритися цілком і повністю.

Що ж до Вовчанського, то цей молодий лікар завжди був для Марії на другому місці після Міхаеля Олеговича, і саме його вона кликала, якщо Ведмедя не було на чергуванні. Тому, після недовгого вагання, дівчина дозволила чоловікові оглянути її ногу. Ну що сказати, руки Олега Олександровича виявилися вмілими і акуратними, але його дещо провокаційна поведінка змусила зашарітися. Він обережно обмацував дівочу щиколотку, але дивився при цьому не на ногу, а на обличчя Марійки, чи то слідкуючи за найменшою реакцію на свої дотики, чи то просто бажаючи збентежити.

— Ой, — смикнулася Маша, коли він зачепив болючу точку.

— Тут, еге ж? — його лукавий погляд відразу перемістився на її ногу, обличчя враз посерйознішало, а пальці почали діяти ще акуратніше. — Хм, схоже, вам і справді доведеться провести з нами як мінімум пару тижнів. Ну що ж, значить, бачитимемося з вами дуже часто: у мене не лише регулярні нічні чергування, а й денні зміни.

— Але ж у мене інший лікар, — розгубилася дівчина.

— Ну, це ще не точно: побачимо, що вранці скаже завідувач, — Вовчанський повернув на місце еластичний бинт, який трохи змістив для огляду. — У будь-якому разі, мені ж ніщо не завадить зазирнути і перевірити, як у вас справи. Адже ми таки старі знайомі… — і підморгнув.

«Як це «не точно»?! Тільки не кажи, що теж претендуєш на роль мого лікаря! Адже Міхаель сказав, що нікому мене не віддасть. Сподіваюся, так і буде! І взагалі: особисто тобі я навіщо знадобилася?»

Машка губилася в здогадах, чи Олег Олександрович так вразився виглядом її нижньої білизни, чи й справді відчував ностальгію, але, схоже, нестачі його уваги у неї не буде. Радіти цьому чи навпаки, вона теж поки що не вирішила. А ще згадала, як Вовчанський свого часу легко, немов пушинку, переніс бабусю з каталки на ліжко, як тримав її рукою за талію, і як сама Маша тоді мріяла, щоб він так само тримав і її… Хоча, зрозуміло, все це було до того, як у житті Марійки з'явився Ведмідь.