Глава 19 (1) від 10.08 (ніч)

Коли вони піднялися в травматологію, сестринський піст виявився порожнім. Як повідомила санітарка, Олег Олександрович був на терміновій операції, а медсестричка йому допомагала.

– Вони вже завершують… – сказала жінка і продовжила мити підлогу, поширюючи навколо ненависний Маші запах дезінфікуючих засобів.

– Можна мені до палати? – попросила дівчина Міхаеля Олеговича, закривши ніс.

– Так, звичайно, – він повіз її коридором подалі від неприємних ароматів. – І знову ласкаво просимо до палати! – лікар відчинив двері й завіз Марійку всередину.

– Дивно опинитися тут самій, – зауважила вона, оглядаючи кімнату, в якій мала провести щонайменше тижнів зо два. – Звикла бути тут разом із бабулею.

– Зате тепер ви зможете спокійно спати до самого ранку, – натякнув він на те, що Маші більше не доведеться прокидатися серед ночі, аби винести чиєсь судно, і повісив куртку та шапку дівчини на вішак. – Повірте, минулого разу на вас було боляче дивитися. Я не хотів би знову бачити маленьку пандочку з чорними колами під очима.

– Я теж, – зітхнула Машка, згадуючи про те, як жахливо тоді виглядала.

– Роззувайтеся поки що, я принесу з машини речі.

До повернення лікаря Марія не тільки роззулася, а й переплела волосся, яке дещо розтріпалося під шапкою. Ну ось, тепер набагато краще і воно не стирчать у різні боки. Вона вирішила пересісти з крісла, де почувала себе дуже жалюгідною, на ліжко, але при цьому необережно зачепила хвору ногу і застогнала, на очах виступили сльози. Чорт забирай, треба було діяти обережніше! Або відкинути гордість та дочекатися допомоги Ведмедя. Але так хотілося самій дати собі раду…

– Ну що ж ви… – з’явившись на порозі, Дорошенко швидко поставив ходунки на підлогу, поклав сумки Маші на підвіконня, підійшов до неї самої й присів біля хворої ноги. – Я ж сказав вам роззуватися, а не пересідати.

– Не треба робити з мене зовсім вже інваліда, – пробурчала дівчина. – Інакше як я впораюся, якщо вас не буде поряд?

– А я буду… – почав було Міхаель Олегович, але потім кивнув. –  Хоча ти маєш рацію, Маленька бунтарко. Як би не хотів, я не зможу бути поряд із тобою 24/7. Але давай домовимося так: поки я є, ти приймаєш мою допомогу і не намагаєшся геройствувати, – він зняв із неї простору шкарпетку, поправив еластичний бинт, що змістився, й одягнув шкарпетку назад. – Добре?