Глава 18 (3) від 08.08

– Вам жарко? – голос Дорошенка звучав хрипко. – У вас почастішало дихання…

«Він зараз знущається?! Чи просто дражнить?»

– Ж-жарко, – збрехала Марія, не бажаючи видавати свого стану і навіть соромлячись власної реакції на не зовсім знайомого чоловіка. – Куртка занадто тепла для салону.

– Треба було зняти. Або хоча б розстебнути… – сказав він таким тоном, яким зазвичай говорять не про куртки, а про… нижню білизну.

– Напевно, – пролепетала Маша. – Наступного разу зніму… – і почервоніла.

«Господи, що він зі мною робить? Чому це прозвучало так, ніби я не куртку збираюся знімати, а все, що на мені є?!»

– Віу-віу-віу… – пролунав писк швидкої, що стрімко під'їжджала, привертаючи до себе увагу.

Машка стрепенулася, її ніби холодною водою облили. Який жах, вони ж біля лікарні! Звичайно Ведмідь не збирався нічого такого робити, це просто її невгамовна фантазія. І справді, з Дорошенка миттєво злетів грайливий настрій, чоловіка як підмінили. Він вмить став серйозним, відсунувся і стурбовано глянув на пацієнта, якого вивантажували зі швидкої. Треба ж, їй би вміти так швидко брати себе в руки.

– Піду дізнаюся, може, потрібна допомога. Зачекайте трохи, – лікар застебнув куртку і, накинувши капюшон, вийшов із машини.

Поки його не було, Марія сто разів вилаяла себе за недоречні думки і вирішила, що більше ніяких фантазій! Не для того вона сюди приїхала. Їй треба отримати якісне лікування у гарного спеціаліста в особі Міхаеля Олеговича й уникнути операції, а все інше… А про все інше вона подумає потім, коли зможе стояти на своїх двох і пересуватися без сторонньої допомоги.

Невдовзі Ведмідь повернувся з кріслом-каталкою, яке залишив на пандусі, щоб не котити по снігу. Завірюха, дякувати богу, вгамувалася, але кучугури місцями намело добрячі. Добре, що працівники лікарні встигли розчистити дорогу, інакше швидка просто не змогла би проїхати.

– Це не до нас, а в сусіднє відділення (до хірургії), гострий апендицит, – повідомив лікар, відкривши дверцята Машки зовні. – Для мене роботи нема.

– А якби була, ви б залишилися? – дівчина, надягнувши шапку, вийшла з його підтримкою із машини, після чого, вкотре прокотившись у Ведмедя на руках до самого пандуса, сіла в крісло.

– З урахуванням того, що черговий лікар на відділення травматології лише один, у разі надходження ургентного хворого я зрозуміло залишився б, – Дорошенко покотив пацієнтку до відділення. – Можливо, це врятувало б чиєсь життя.

«Так я і думала. У цьому весь ти! І саме за це я тебе…»

Маша зупинила себе, поки думки не зайшли надто далеко і не завели її на небезпечну доріжку.