Глава 18 (1) від 05.08

Марія не знайшла сміливості уточнити, а хто ж, на думку Ведмедя, їй підходить. Сам він деякий час мовчав, ніби щось обмірковуючи, потім чортихнувся з приводу снігопаду, що почав ускладнювати дорогу, а потім таки запитав:

– І багато у вас однокласників, які в школі списували, а тепер хвостиком бігають?

У голосі чоловіка прозирало легке невдоволення, яке, якщо дуже захотіти, можна було б списати на… ревнощі.

– Миколка такий один, – зізналася дівчина. – Точніше, списували, звичайно, й інші, але в гості набивається лише він.

– І не лише в гості, наскільки я зрозумів, – буркнув Міхаель Олегович і рушив до іншого ряду.

Більше вони про Миколку не говорили. Здавалося, цю тему (вірніше, ставлення до цього конкретного індивіда) для Дорошенка вичерпано, хоча Марійка відчувала, що неприємний осад у нього залишився.

– Як ваша нога, знеболювальне ще діє?

– Вже ниє. Але не хвилюйтеся, до лікарні дотерплю, – запевнила вона. – Точніше, намагатимуся.

– Коли приїдемо, я зроблю укол, – швидко глянув на неї співрозмовник. – Медсестра, швидше за все, вже обійшла палати.

«Та невже, сам зробить?!»

– Добре, – Машка змістила фокус уваги з сусіда на дорогу, прикидаючи, де вони перебувають і скільки ще їхати.

Був уже пізній вечір, хуртовина посилилася... За вікном машини панувала зимова казка, підсвічена кольоровими вогниками міста. Якщо не думати про те, що вони прямують до лікарні, можна уявити, ніби у них... побачення і їде їхня солодка парочка до ресторану. Ну, чи з ресторану. І, ніби прочитавши ці її думки, Дорошенко, тримаючи однією рукою кермо, вільною дістав смартфон і простягнув Марії.

– Маленька бунтарка не проти записати мені свій номер? Я хочу бути в курсі стану здоров’я своєї особливої ​​пацієнтки, – слово «особливою» він виділив інтонацією.

– Т-так, звичайно, – Марійка, хоч і зніяковіла, вбила свій номер у його девайс.

– Тепер я буду спокійний, – Міхаель Олегович взяв у неї телефон і, поклавши палець на кнопку виклику, змусив телефон дівчини завібрувати вхідним дзвінком, після чого натиснув відбій. – Запишіть собі, це мій особистий номер… для особливих людей.

«І багато в тебе таких «особливих»?» – так і кортіло запитати Маші, але вона, зрозуміло, не зробила такої дурниці, а швидко записала номер в записник, зрозуміло, підписавши контакт «Ведмідь», на що сам Ведмідь, глянувши на екран її девайса, іронічно хмикнув.

– Це для конспірації, – пояснила вона.

– А нам що, треба від когось ховатися? – підняв брову він. – Хоча ви маєте рацію, нехай мій особистий номер буде відомий тільки нам двом. Точніше, трьом (наскільки пам'ятаю, саме вашій бабусі я зобов'язаний цим прізвиськом!).

– Ви ж не підпишете мене натомість Маленькою бунтаркою? – насторожилася Машка.

– Як ви вгадали? – розплився в посмішці чоловік. – Саме так і підпишу! Теж для конспірації.

Ні, ну хіба не провокатор, га?