Глава 17 (3) від 28.07

– Будь ласка, не дивіться так на мене, – нарешті попросила дівчина, якій шмат у горло не ліз.

– Як «так»? – він не відводив погляду.

– Наче хочете з'їсти разом із капцями.

– Я просто дуже тішуся, що ми знову зустрілися, – чоловік відсалютував їй чашкою.

– Зате я зовсім не рада! – бовкнула Маша, але, побачивши обличчя співрозмовника, поспішила пояснити. – Я мала на увазі, що ця травма... Краще б її не було і ми з вами зустрілися за інших обставин.

– А, он ви про що…

– Угу, – буркнула вона. – А тепер я почуваюся майже інвалідом, он, з ходунками ходжу. Уявляю, як важко свого часу було бабусі. Хоча ні, не уявляю.

– І не треба. У вас ситуація набагато краща, – тон лікаря став заспокійливим.

– Ну хоч якась втіха…

Вони продовжили разом вечеряти і пити чай, і тут погляд Марії впав на банку з полуничним варенням, що стояла в буфеті.

– Ой, я вам не запропонувала… Може, варення спробуєте? – і вказала очима на банку. – Ми разом із бабулею варили. Люблю полуницю і все, що з неї зроблено.

– Тоді я із задоволенням пригощуся, – всміхнувся Дорошенко, дістаючи варення з буфету.

– Чайні ложки там, у шухлядці, – підказала Марійка.

Він відкрив шухляду, почувся передзвін металу…

– О-о, знайома ложечка… – чоловік підняв брови.

«Ой!» – Машці стало соромно.

– П-пробачте, я тоді забрала її з собою... – дівчина знітилася. – Нас так несподівано виписали… Вибачте, що повертаю тільки зараз, я пам'ятаю, що вона для вас багато важить.

– Нічого, нехай залишається у вас, – Ведмідь вибрав іншу ложечку. – Одна в мене, інша тут, так навіть цікавіше. Ви згадували мене, коли дивилися на неї?

– І коли дивилася, і коли нею їла, і коли мила… – всміхнулася Маша. – Як можна забути того, хто допоміг бабусі встати на ноги?

– Тільки цьому? – і знову пильний погляд.

– Так, – збрехала Машка, бо сказати правду не могла. – Ми з бабусею дуже вдячні вам за допомогу, – прикрилася вона бабусею.

– Ну гаразд, подивимося, що ви скажете, коли я поставлю на ноги вас, – сказав із загадковою напівусмішкою і скуштував варення. – М-м-м, як смачно! В мене сьогодні справжнісіньке кулінарне свято.

Марії було дуже приємно, що йому сподобалося, тому після чаювання вона збиралася в набагато більш райдужному настрої. Взяла капці, халат та інші необхідні речі, плюс вирішила забрати до лікарні ходунки бабусі. Це значно краще, зручніше і безпечніше, ніж милиці, а лікарняних ходунків зазвичай не вистачає і для складніших пацієнтів. Насамкінець упаковавши їжу, вона повідомила, що готова їхати.

Міхаель Олегович спочатку відніс до машини речі, а потім повернувся за пацієнткою. Написавши матусі записку, що кекс дуже смачний, Маша замкнула двері і приготувалася до спуску сходами. Дорошенко знову ніс її на руках, а вона звично трималася за нього, хоча цього можна було б і не робити, він тримав міцно. Дівчина знаходилася до чоловіка так близько, що могла розгледіти кожну волосинку в акуратно підстриженій борідці. Марійка насолоджувалася ароматом його туалетної води, який через їхню близькість відчувався набагато сильніше, і майже пошкодувала, що вони спустилися так швидко. От би посидіти в нього на руках ще довше...

– Так, Машко, я не зрозумів! – почула вона голос, що набив оскому, варто було їм вийти з під'їзду. – Що це за модний хахаль і куди він тебе тягне серед ночі?!