Глава 16 (2) від 15.07

Марії залишалося лише порадіти, що біля під'їзду не сидить зграя бабусь, інакше її пригоди стали б предметом розмов як мінімум на найближчий тиждень, а репутація постраждала б непоправно. З неї вистачить і Миколки, який причепився як банний лист і все ніяк не дасть спокою.

«Хоч би сьогодні на обрії не з'явився!»

Коли вони наблизилися до домофона, Машка набрала код і відчинила двері, чоловік притримав їх ногою, допоміг собі коліном і відкрив на максимум, після чого заніс дівчину всередину. І почалася мандрівка сходами: перша сходинка, друга, третя… Перший поверх пройшли без проблем, на другому Міхаель Олегович трохи перемістив руки, щоб зручніше було нести живу ношу, а на третьому… йому зателефонували.

Телефон дзеленчав у кишені штанів, і це було дуже невчасно. Хоча Марійка розуміла, що від дзвінка лікареві може залежати чиєсь життя і слухавку треба брати негайно. Уявивши, як нишпорить у його штанах, аби подати девайс, Маша почервоніла, проте цього разу Міхаель Олегович, схоже, не збирався просити у неї допомоги.

– Це по роботі, – серйозно сказав він, підтвердивши її побоювання, – службовий номер.

«Ага, значить, у нього є ще й особистий», – Машці відразу захотілося його дізнатися, але спочатку треба було якось вирішити проблему зі вхідним дзвінком.

– Тоді скоріше беріть слухавку, раптом щось важливе, – поквапила вона. – Поставте мене вниз, я за поруччя потримаюся.

Дорошенко опустив її на здорову ногу й однією рукою притиснув до себе, щоб не впала, а другою поліз за смартфоном. Похитнувшись, Марія інстинктивно вхопилася за чоловіка і трималася весь час, поки він розмовляв по телефону. Його гарний стурбований голос вібрував зовсім поруч, але вона майже не слухала слів, просто насолоджувалася тембром. На щастя, у людини, що телефонувала, був не екстрений випадок, просто знадобилася консультація. Закінчивши розмову, лікар знову підняв Машу, наче зовсім не втомився.

– Отже, поїхали далі! – і сходження продовжилося.

Сидячи на руках у Ведмедя, Марійка чомусь почувала себе не пацієнткою і навіть не принцесою, а… нареченою. Дурненька, так? Зовсім уява розігралася. І тим не менш він от-от перенесе її через поріг... як справжнісінький наречений. Поклавши руку на серце, від такого кандидата в чоловіки Машка не відмовилася б, особливо після того, що він уже зробив для бабусі та збирався зробити для неї самої.

– Я дістану ключі, – дівчина попорпалася в рюкзаку і відчинила вхідні двері.

– Ласкаво просимо додому, – посміхнувся чоловік і заніс Марію до помешкання.