Глава 16 (1) від 14.07

Наш час

Взаємні перезирання Маші та її Ведмедя продовжились до самого дому. Спочатку лікар і пацієнтка обмінювалися лише загальними фразами, потім Дорошенко згадав, що вони збиралися дорогою обговорити план лікування, і розмова стала більш природною. Міхаель Олегович озвучив процедури, які належало пройти дівчині, і вона ловила кожне його слово. Ні секунди не сумніваючись, Марія була впевнена: їй потрібно робити все, що він сказав і ще скаже, і тоді все буде добре, а операція не знадобиться.

І в той же час довіра до нього як до лікаря не означала, що вона довіряє йому як чоловікові. Надто вже раптово і навіть певною мірою безапеляційно він порушує її особистий простір і перетинає межу, яку Марійка провела між собою і сильною статтю. Ось і зараз, коли його авто зупинилося біля потрібного під'їзду, Дорошенко відчинив пасажирські дверцята і простяг до Машки руки, недвозначно даючи зрозуміти, що знову збирається нести її як принцесу.

– Ем, може, я спробую сама? – трохи відсторонилася вона, зніяковівши від такого натиску.

– Маленька бунтарка знову бунтує? – зупинився він. – Невже хочеш стрибати на одній нозі до квартири? А чи дострибаєш? А може, впадеш по дорозі й ушкодиш і другу ногу?

Другу ногу забити не хотілося, як і стрибати до четвертого поверху. От був би у них в будинку ліфт, тоді можливо, але їхня п'ятиповерхівка ліфтом не оснащена, так що, по суті, вибору у Маші особливого і немає.

– Не дострибаю, – здалася вона. – Але я тепер у куртці та з рюкзаком, важка…

– Хіба я схожий на слабака? – вигнув брову він.– У мене часом бувають пацієнти з вагою під двісті кіло, і нічого, перекладаємо, перевертаємо і переносимо, якщо потрібно. А ви, Маріє Євгенівно, в чотири рази менша.

– Ну так, двісті – це як чотири мене, – зізналася Марійка, яка була не зовсім задоволена відміткою 50 на вагах та активно працювала над тим, щоб там відобразилося 49, а ще краще 48.

– Тоді вважаю подальшу суперечку марною, – більше не питаючи дозволу, Ведмідь нахилився, підхопив дівчину на руки разом із рюкзаком, який вона притискала до грудей, і коліном штовхнув дверцята машини. – Увімкніть, будь ласка, сигналізацію.

– А як? – розгубилася Марія.

– Натисніть на брелок, він у мене в кишені, – Міхаель Олегович вказав на праву кишеню куртки.

Дівчина нерішуче полізла рукою у вказаному напрямку, відчуваючи себе дуже ніяково. Їй здавалося, що вона не ключі шукає, а просто лапає чоловіка, що сподобався, і залишалося сподіватися, що хоча б він сам так не вважає. Обмацавши його талію, вона спустилася нижче, відчула стегнову кісточку і нарешті видихнула з полегшенням, наткнувшись пальцями на пульт сигналізації. Діставши його з кишені, дівчина натиснула на кнопочку із закритим замочком і, почувши короткий сигнал, поклала ключі назад. Х-хух, вийшло.

– Я все правильно зробила? – все ж таки уточнила Марійка, соваючись на руках у лікаря.

– Навіть я не зробив би краще, – пожартував він. – Отже, чекаю на подальші вказівки. Який у вас поверх?

– Ч-четвертий, – відповіла Маша, не уявляючи, як він збирається тягнути її сходами цілих чотири поверхи.

– Четвертий так четвертий, – констатував Дорошенко і подався до будинку.