Глава 15 (2) від 06.07

Вони стояли біля ординаторської, але лікар не поспішав туди заходити, та й Марію ніби щось тримало, не давало піти. Напевно, ця особлива атмосфера напівтемряви і певною мірою навіть забороненості, ніби ти залишився в школі на ніч, коли там тільки охоронець, від якого треба ховатися, щоб не впіймав. Так і тут: будь-якої миті міг з'явитися терміновий пацієнт, вийти медсестра чи санітарочка, і в той же час поки що нікого з них на горизонті не було і нічия стороння присутність не порушувала усамітнення Маші та її Ведмедя.

– А якщо вас не буде? – запитала дівчина, хоча, якщо чесно, у неї самої було цілих дві чайні ложки (для неї та бабусі), але повідомляти про це чоловікові вона, зрозуміло, не збиралася. Інакше зникне додаткова нагода для зустрічі. – Попросити в Івана Борисовича? Щось мені підказує, що він цьому не надто зрадіє.

– О ні, у нього просити точно не варто, – розуміюче посміхнувся Дорошенко. – А на випадок, якщо мене не буде... – він покрутив ложечку в руці і поклав в одну з чашок Марії, ту, яка була з котиком і явно належала їй, а не бабусі, що віддавала перевагу квітковому орнаменту, – ось, маленька бунтарко, нехай буде у вас.

– Гарна, – констатувала дівчина, дивлячись на витончено вирізаний держачок.

– Бабусина, – м'яко всміхнувся Міхаель Олегович. – У неї цілий набір був, але мені дісталося дві штуки… на добру пам'ять.

«На добру пам'ять?»

– А ваша бабуся ... – Маша замовкла, не наважуючись продовжити.

– Так, вона тепер живе лише у моїх спогадах, – усмішка чоловіка стала сумною. – Напевно, саме тому я вам трохи заздрю.

– Через мою бабусю? – не повірила Марійка.

– Євдокія Олексіївна, звичайно, жінка з характером, але з нею вже точно не занудьгуєш. Моя така сама була. Могла впоратися з будь-якими проблемами, а от хворобі своїй ладу не дала, – по його обличчю майнула тінь. – Я тоді лікарів звинувачував у недогляді і вирішив, що, коли закінчу школу, стану таким лікарем, на якого пацієнтам не доведеться скаржитися і якому не буде про що шкодувати. Тож вашу бабусю ми обов'язково вилікуємо!

«І я в цьому анітрохи не сумніваюся!»

– Дякую. Я теж, коли закінчу школу, хочу ні про що не шкодувати та йти до своєї мрії! – всміхнулася дівчина. – Ну, а поки що готуюся до нового навчального року.

– Школярка, значить… – пробурмотів він, змінившись в обличчі та відступаючи на крок. – Шкода. Я думав, студентка… – додав зовсім тихо.