Глава 14 (4)

– Ви до мікрохвильової печі? – почав розмову Міхаель Олегович, коли вона наблизилася, розвіюючи всі сумніви. Значить, він і справді чекав саме на неї.

– Т-так, – підтвердила Марія очевидне і зупинилася.

– Ми тут із мужиками сперечалися, – кивнув він на чоловічі палати, – і з'ясували, що для рівномірного нагріву в чашку потрібно класти ложку, – і, не давши дівчині схаменутися, дістав зі своєї чашки, де димився чай, ложечку, після чого швидко засунув її в одну з чашок Машки.

«Він її хоч не облизував?» – було першою думкою Марійки, у якої обидві руки були зайняті, а тому вона навіть не змогла чинити опір такому раптовому порушенню особистих кордонів. Ну так, дещо гидлива за вдачею, нічого не вдієш.

Загалом, Маша дивилася на ложку, яка тепер перебувала в її (саме її, а не в бабусиній) чашці, хоча зовсім недавно була в чашці Ведмедя, можливо навіть торкалася його губ, і не знала, як реагувати. Подякувати за турботу? Попросити прибрати? Та безцеремонність, з якою він діяв, її збентежила. Поводиться так, ніби вони добрі знайомі чи… Що там «чи», вона додумати не встигла: з найближчої палати пролунало смачне схропування, яке допомогло схаменутися і зібратися з думками.

– Ем, дякую… – пробурмотіла дівчина. – Я спробую, – і попрямувала до мікрохвильової печі, відчуваючи чоловічий погляд, який буравив їй спину.

Маша не оглядалася, просто не наважувалася, і на дерев'яних ногах ішла далі. Піде за нею? Не піде? Обминаючи сестринський пост, вона краєм ока помітила, що лікар зник за дверима ординаторської. Ну і як тепер повернути йому ложечку? Та й чи треба повертати? В принципі, це чудова нагода заглянути до Дорошенка в ординаторську. З іншого боку, подібний нічний візит може бути неправильно зрозумілий, особливо якщо лікар уже ліг спати. Цікаво, а медперсонал під час чергування спить в одязі?

Уявивши Міхаеля Олеговича в сімейних трусах, Машка подумки хіхікнула. Якщо вже в нього руки такі волохати, то що казати про ноги. Там, мабуть, справжні джунглі! Хоча чому саме сімейники? Раптом він носить короткі боксери чи взагалі класику? О-о-о, тоді зарості видніються колосальні. Але веселість дівчини швидко випарувалася, варто було згадати інші волохаті ноги, які колись торкалися її ніг. Марійку пересмикнуло. Ні, не думати про це, не згадувати! Ведмідь не такий! На те він і Михайло Потапович Топтигін, добрий, волохатий і дбайливий щодо своєї Маші. Он, навіть ложечку позичив. До речі про ложечку…

Відчинивши дверцята мікрохвильової печі, Марія замислилася. Метал же начебто туди класти не можна. Хоча якщо у воді... Зрештою вона все ж таки зважилася поставити чашку на скляний поворотний стіл, налаштувала таймер на три хвилини і через прозоре віконце почала спостерігати, що відбувається всередині. Начебто, нічого кримінального, вода поступово почала закипати. Витягнувши одну чашку, Машка, ледь не обпікшись (метал ґрунтовно нагрівся), швидко переклала ложечку в іншу і поставила грітися і її. Зайнята спостереженням за віконцем, дівчина не відразу помітила, що двері ординаторської знову відчинилися, а чоловік, що вийшов з кімнати, рушив прямісінько до неї!