Глава 14 (3)

Останні кілька днів до них у палату майже ніхто не заходив: Пельзнер не з'являвся зовсім, а медсестри забігали ввечері лише на пару секунд, аби дати градусник і зробити єдиний за день укол знеболювального. Решта лікування зводилася до прийому виданих таблеток і відхаркувальних трав.

– До вас так далеко йти… – зауважила одна з медсестричок.

«Угу, тобто про нас, можна сказати, взагалі всі забули», – зробила резонний висновок Маша. Ні ногу ніхто не оглядає, ні за загальним станом не спостерігає… Тож чергування Дорошенка стали для неї справжньою віддушиною, бо він уже точно не забував зазирнути до них із бабусю під час вечірнього обходу, навіть якщо був зайнятий.

Зважаючи на доброзичливу поведінку, слова про ведмедя Міхаель Олегович або не почув, або вирішив на них не ображатися. От тільки його поведінка при бабусі чи медсестрах і тоді, коли вони з Марійкою були наодинці, різнилася. Особливо це було відчутно під час останнього нічного чергування Ведмедя, яке дівчина запам'ятала надовго.

Того вечора бабуся, закашлявшись, попросила перед сном теплого чаю з медом. З медом проблем не було, чверть баночки стояла в тумбочці, а от чай... Загалом, Марія взяла дві чашки, налила в них холодної води з пляшки, сунула в кишеню халатика два пакетики чаю і вирушила до мікрохвильової печі, яка знаходилася в протилежному крилі. Час наближався до одинадцятої, світло в коридорі було пригашене, в палатах панувала темрява, то там, то тут було чути сопіння і навіть хропіння пацієнтів.

Маша намагалася йти якомога тихіше, почуваючи себе майже злочинницею, яка от-от потурбує сон стількох людей: мікрохвильова піч, зараза, працювала досить голосно. Але іншого виходу все одно не було: не будити ж медсестру, якої, як і очікувалося, не було на посту, аби попросити поставити електрочайник, що стояв у сестринській. Наскільки Марійка побачила здалеку, на другому посту, де й стояла мікрохвильова піч, медсестри теж не було, тож дівчина сподівалася, що її вилазка залишиться ніким не поміченою, коли двері ординаторської, до яких залишалося метрів двадцять, раптом відчинилися.

На порозі з'явився Дорошенко з чашкою в руці, який, помітивши порушницю нічного спокою, що поступово наближалася до нього з двома чашками напереваги, зупинився і явно на неї чекав. В одній лише примітній футболці, без звичного білого халата, він явно готувався до сну. Обстановка, звісно, ​​романтична: вечір, час після відбою, пустий коридор лікарні, де зараз тільки він і вона… Тож Маша занервувала, навіть дуже. Ну а хто б не занервував?!

«Та ні, він зовсім не на мене чекає, – подумки заспокоювала себе Марія. – Може, у нього якісь свої справи…»

Кожен наступний крок давався важче попереднього, дівчина панікувала все сильніше, пальці, що стискали чашки, тремтіли, так що Маша ледь не розхлюпала їх вміст.